Чув від знайомого, що проходить службу у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді, що там зовсім усе погано. Каже, підрозділи, коли попадають на передок, губляться: ППО не працює, артилерія й авіація ворога спокійно обстрілюють і гатять по наших бійцях. Ті в свою чергу змушені терміново відступати з передніх позицій на фланги або ж йти у тил.
Вони реально бояться стояти як на долоні. Є ті, хто втікає з лінії зіткнення лякаючись того, що можуть загинути будь якої миті. Ті, командири, що хоч щось тямлять, беруть на себе відповідальність та відводять своїх хлопців в укриття. Інші навпаки наказують йти вперед без артилерійської або ж авіаційної підтримки. І ці хлопці гинуть.
Бійцям, які сперечаються з командирами й відмовляються йти у бій, погрожують найсуворішими покараннями, навіть іноді розстрілами. В таких умовах не дивно, що стало нормальним бігти з прифронтових позицій. Жоден поважаючий себе командир не став би так себе поводити, навіть у найкритичнішій ситуації. Проте, як каже мій друг, офіцери з 95 ОДШБр надали самі собі право гамселити солдат.
Таке відношення геть не сприяє підвищенню бойового духу військовослужбовців. Тепер мій друг сам теж думає збігти, тільки страшенно боїться за своє життя. В нього сім’я: мати, дружина й донька. І без того ясно, що на війні є серйозний ризик загинути, але коли твоєю долею розпоряджаються недалекі командири це щось вкрай немислиме.
Якщо раніше я вважав, що такі елітні військові частини як 95 ОДШБр можуть постояти за себе й чинити як треба жорстокий спротив росіянам, то тепер моя думка змінилася. Той бардак, про який я дізнався, визиває в мене лише апатію и страх за майбутнє наших захисників, нас самих і нашої держави.
