> И начхать , что ты там пишешь, главное, что на слова . > > А наглая, лицемерно - базарная лживая "пыхатость"
Не кидай слова на вітер, не кидай, Краще їх усіх, мов бісер, позбирай І на голку обережно просели, Щоби літери на вітер не втекли.
Ти подумай як не ранити слівцем, Намалюй в умі свій задум олівцем, Непотрібне все ти гумкою зітри, Щоб не вкрали їх із вуст твоїх вітри.
Бо за вітром ти уже не здоженеш, І помилку цю запізно ти збагнеш. А слова, неначе птиці в небесах, Та не стануть більш синицею в руках.
Не зловити і назад не повернуть, Ті слова, що полетіли в дальну путь. І когось вони порянять, мов мечем, Знай, що слово гірше вогнища пече.
10:17 29.01.2013
ЛЕТЯТЬ РОКИ, ЛЕТЯТЬ…
Летять роки, летять... Ох, не зумію Хоча б на хвильку зупинити час. Чому, ще досі я про юність мрію? Яка уже не вернеться до нас.
Як ті трояндові світанки... Серед цвіту Духмяних білих яблунь і вишень. І роси споришеві теплим літом, І той, ще з пам`яті крислатий клен.
Мій стан стрункий, неначе тополину, Шовковий вітер ніжно лоскотав. Що закохалась в любу гожу днину І білий килим з зелені і трав.
Що досі я біжу думками в юність Торкнутись неба через миску літ. Наївні мрії... Боже, навіть мудрі, Але старезний і широкий світ.
Вік молодечий, мов крихітне зерня Пшеничне чи горіхове... Авжеж, Усе пройшло. Я стала жінка літня Немає юності і навіть тебе теж.
Летять роки, летять. Неначе в вирій Зібрали всі начерпані роки. Я так ще молода і навіть в силі Лукава, осене, у зиму не біжи.
ГАЛИНА КОРИЗМА
12:37 31.01.2013
Москалю, не клянись мені в любові, Вже досить я за неї заплатив. Позбувся я і імені, і мови, І в самогоні сором утопив. Ще як Росії не було й в утробі, Я в цьому присягнуть не побоюсь, Уже була ДЕРЖАВА ХЛІБОРОБІВ І ця держава звалась просто - Русь. Тоді ми звались руси або роси… Наш князь полки на половців водив. Ваш цар нам дав «кликуху» «малороси», Ось так «молодший» «старшого» родив. Тож не клянись, москалю, у любові, І співчуття твоє дарма мені. Коли ти кажеш: «Ми одної крові!»,- Я бачу кров Батурина й Чечні. І хай ми вже не Русь, а Україна, Та в жилах все ж нутрує руська кров. Іще не всохло Києве коріння… То ж не співай, москалю, про любов.
23:10 31.01.2013
Чому
Чому скажи мій Господи, чому? Приходиться нам гірко так страждати. Що не бажаємо дарма дають. До чого прагнемо так часто, не дістати.
Дарма то болі й підлість навкруги, яких ніколи не зовем до хати. Приходять самі слуги із пітьми, не вміють помилок такі прощати.
А я так хочу ласки й теплоти, щоб недолюблене, загублене пізнати. Зігріти в грудях і піднять до хмар, щоб не змогли вони його відняти.
Аби у злагоді й спокої жить, я ладен серцем Всесвіт обійняти. Простити грішникам їх гріх, І на колінах Землю цілувати!
23:14 31.01.2013
Не забирай любов
О, Боже, тільки не кохання! Бери що хочеш, я віддам! Хай замість рим буде мовчання, А замість віри – храм.
Хай серце рве на шмаття біль І хай юшиться кров – Нема страшнішого за штиль, Не забирай любов!
Хай невзаємну, хай гірку, Сліпу, зарозумілу, Залиш її, не пустоту, Бо більш не маю сили!
23:18 31.01.2013
Блукаючи над морем
«Omnia flumina fluctus maris, sed maris illius non impletur...» (Liber Ecclesiastes. VII)*
Такий чудовий синій оксамит, Такий прозорий над водою плач - Як аргонавтів призабутий міт. Читаю Данте. Ти мені пробач. Не докоряй. Минуле – це міраж Чи то абсурд. Моя fata morgana. Який чудовий на планеті екіпаж! Та все проходить… І відкрита рана Суворих хронік Кромвеля болить Твоїх повстань задушена надія - Моя Ірландія… Я снив тобою мить - Лише століття… Ностальгія Чи то за вічністю чи то за літом, На березі збираю камінці, І небо хворе називаю оксамитом. Розмову тиху заведу на манівці Тебе немає – ти лише уява. Мій спогад дивний, марення легке Шляхів шукати нині – марна справа Усе отруєно, усе кругом чуже. І тільки призабутий переспів Легенди дивної розкопаних могил З скарбнички призабутих мертвих слів, Друїдів істин та камінних брил…
Примітки: * - «Всі потоки до моря пливуть, але воно не наповнюється…» (Кгига Проповідника. 7.) (лат.)
Шон Маклех
22:27 03.02.2013
Не вбивайте
Не вбивайте мене словами, В них залишилась правди тільки тінь. Не хапайте мене руками, Я втечу всеодно у світ свій.
Всі думки ваші нереальні, І від себе тікаєте знов і знов. Вам до смаку ігри віртуальні, А життя залишаєте десь під вікном.
Час у миску стікає швидко, Ви їсте його ложками наче мед. Запиваєте мріями - глянуть бридко, Як вбиваєте їх і себе.
23:32 08.02.2013
Хіба ти знаєш?…
Хіба ти знаєш що таке дива? Чи може розумієш квітів мову? Хіба ти чув, як в лузі кропива Співа шовкову колискову?
Чи може знаєш таємницю снів? Чи відаєш законами природи? Навчився ти добром приборкать гнів, Чи ти в чеканні слушної нагоди?
Хіба ти можеш ріки зупинить? Примусиш замовчати океани, Чи знаєш,як спинити муки мить, Не відчуваючи холодної омани?
Хіба ти певен,що весна прийде? Чи може чуєш те, чого ніхто не чує, Чи ждеш, що доля тебе поведе Туди,де скрипка радісно сумує?
Хіба ти знаєш,де живе печаль? Чи бачив хижі очі смерті? Чи подумки летів у синю даль, Хоч спогади були дощенту стерті?
Хіба ти знаєш, де початок і кінець? Хіба ти можеш хоч щось поміняти? Тоді прийми колкий життя вінець Й не намагайся диво розгадати.
Ірина Кохан.
10:21 15.02.2013
Це так природно…
Це так природно - дихати й кохати, Хоч так банально - жити для мети. У долі все своє відвоювати. Фальшивий фініш легко перейти. Це так банально - падати у відчай, Це так природно - втратити усе. Нікого я на поміч не покличу, Бо твій тягар ніхто не понесе. Це так природно - затиснути зуби, Банально й важко - стати знов на старт. Боротись впевнено, а деколи ще й грубо І це не дивно. Це життєвий гарт. Це так природно - трохи сумніватись. Закономірно далі вперто йти. Що буде далі? Можна й не дізнатись. Але себе так хочеться знайти!
10:24 15.02.2013
Так солодко вірить
Так солодко вірить в загробне життя – душа живе вічно і ти не вмираєш! Тебе укріпляє ця віра свята, ти силу життєву весь час набираєш. Та за́ п’ятдесят розумієш, що ВСЕ – ти вже́ на вершині і спуск розпочався. Чи стрімко, чи ні, та тебе вниз несе. В провалля смертельне уже ти зірвався. Чи планеруєш, чи каменем вниз падаєш. Думаєш: «Що там в безодні?.. Може квітучий едемський сюрприз? Чи н####тя в порожнечі холодній?» Наше земне справжньосуще буття швидше до другого думку схиляє. Так солодко вірить в загробне життя! Так гірко пізнать, що його не буває…
Віктор Ох.
22:22 15.02.2013
Чому так складно?
Чому так складно до абсурду все? Чому шлях тягнеться крізь терни? Безмірна туга в почуття несе Зухвалий день, що знов поверне В минуле до нескорених проблем, До вкотре в’їдливих ілюзій. Задасть довести сотню теорем, Всі мрії вб’є на злітній смузі. Чому одвічно спалює азарт Наш спокій, гублячи назавжди? Летіти хочеться, ще й не на жарт, Шукати Шамбалу у правди. І бути в кузні, де скує без слів Життя із тебе зброю мужню, Що бій прославить, знайде у золі Місця до того осоружні. Чому так складно слухати себе, Звільнивши душу від податків? Відчути б силу таїнства небес Та рани штопати, мов латки.
