Вот привязать девушку к сосне ее же косами — это вызывает в памяти совсем другой ассоциативный ряд... Начиная от привязанного к сосне его же бородой Барабаса, и заканчивая Натали О`Шей — "Связал кобылу ее же гривой"... Тут есть простор для фантазии. А Ваша довбня-мотыга — орудие тупого и примитивного землепашца...
Девушка в огне — это эстетично. Я даже тут невольно вспоминаю историю Конди Канингем, которая сгорела заживо в Университете Монтевалло, в Алабаме. Только не надо говорить, что это произошло случайно...
> > Добавим романтики: > "Полюбила я гарного хлопця
> Отдалась козаку пид Луной > А вин взяв мои белые груди > И связав у мэни за спиной" quoted1
збільшити Не повертайтесь до життя в анфас, А лише в профіль, тільки в профіль. Хай зловтішається воно із вас Гримасами конструкцій філософій. Ваш погляд - скоса. Стійка - боком. Один кулак до крові збитий. І видбивайтесь аперкотом - Щоб із життям були ви квити.
Рукою іншою - торкайтесь струн, Пишіть вірші і ніжні акварелі, І хай кохання горнеться впритул, Поки ви в боротьбі, на іншій паралелі.
Вже пів-обличчя в шрамах і синцях, Наполовину рота - хижий вищир. Хай бачить в вас лише бійця, Хоч з того боку ви зовсім інші. Там світла посмішка - на іншій стороні. Там погляд лірика, слова поета І романтичне серце, нездатне до борні, Беззахисна мішень, у формі силуета.
Не повертайтесь до життя в анфас І бережіть від нього світлу половину. Життя - жорстокий, глузливий фарс, Де в поєдинку виграє тварина.
Ладно, уговорили. Довбня по вашему деревянная дубинка.
Короче объясняю русским этнографические традиции украинцев:
-когда отец и мать старели, что их дети(которые уже совсем не дети, а лет 30-40), отводили стариков на задний двор и забивали насмерть дубинкой(довбней).