> dRi (dRi) писал(а) в ответ на cообщение:
>Как бы вы не изгалялись, в ДНР и ЛНР сделали очередной шаг к независимости от Киева. Что бы ни говорили сейчас в Вашингтоне, международные наблюдатели там были и факт нормальных выборов - признали.
>
>

> Блинофф писал(а) в ответ на cообщение:
>Росіянин, який живе у Чернівцях майже 70 років, ветеран двох воєн про російську істерію: Вони ніколи в Україні не були, а вигадують всіляке
>
> ЕКСКЛЮЗИВ БУКІНФО /
>
> Іван Сухорукіх один з небагатьох живих очевидців Російсько-фінської та Другої Світової воєн. Йому минає 93 рік. А дідусь ще жваво намагається розповідати про своє солдатське минуле. Хоча пригадувати вже йому важко, однак старі фотографії, військовий квиток та інші цінні й пам’ятні речі допомагають відновити спогади.
>
> Народився Іван Данилович в Росії, в селі Биково Орловської області, 1 квітня 1920 року. Після призову до війська направили служити до Львова водієм в інженерних військах. А вже звідти – на фронт Російсько-фінської війни.
>
> Як для Вас почалася війна?
>
> - Записали спершу в комсомольці. А потім, так би мовити, примусили бути добровольцем, бо не вистачало людей на фронті. Підказали що і де заповнити і відправили мене як водія спершу до Львова, а звідти вже на російсько-фінський кордон. Тоді була зима, йшов 40-ий рік. Пам’ятаю, що фінські дороги були добре мощені, але зі снігом вони ставали слизькими і пересуватися автомобілями було важко. Але справилися. По завершенні фінських подій мене повернули на свою частину у Львові. Тут вже йшла Велика війна.
>
> Розкажіть про свою участь у війні?
>
> - Після повернення з Фінляндії до Львова відбувалися активні наступальні дії німецької армії. Ми відступали до Києва. Тоді я був водієм одного підполковника. Пригадую, що перевозив його сім’ю подалі від бойових дій до Києва.
>
> Ви були поранені, розкажіть як це сталося?
>
> - Нас підстерегли німці. Вони замінували дорогу, якою ми проїжджали до моста, який повинні були зірвати. Мене вибуховою хвилею викинуло з машини, при цьому пошкодив ногу і сильно забив голову. Від того маю контузію і не чую на праве вухо. А в командира нашого, який був зі мною в машині, вибухом голову відірвало. Її ми так і не знайшли. Забрав мене начальник штабу до шпиталю інженерних військ, де за три місяці поставили на ноги.
>
> Потім Ви повернулися на фронт, так?
>
> - Поки мене лікували, німецькі війська почали втрачати свої позиції на території України і почали відступати. Мене повернули назад водієм броньовика на фронт, але цього разу ми вже рухалися вперед, а не покидали свої позиції.
>
> Коли для Вас закінчилася війна?
>
> - Мене звістка про завершення війни застала в Празі. Ми тоді з майбутньою дружиною служили при авіаційній базі.
>
> А що Ви можете сказати про бандерівців? Ви мали з ними справу?
>
> - Та що про них скажу. Були вони під час і після війни. Одного разу зупинили наш автомобіль з солдатами в Карпатах, але забрали тільки гвинтівки і відпустили. Ми ж, радянські солдати, коли виходили з автомобіля, думали, що все, розстріляють. Але ні, нас відпустили. Сказали, що з простими солдатами не воюють. Це було в 44-му році.
>
> Що Ви думаєте про сьогоднішню ситуацію в Україні, зокрема в Криму?
>
> - Я не розумію, навіщо вони все те затіяли? Навіщо молодих хлопців спершу в Києві калічили і вбивали, а тепер в Криму налаштовують одне проти одного? Хіба жилося їм до цього моменту аж так погано? Це не до добра робиться.
>

> dRi-трепло!