На суржике лукоморье ЦЕБУЛЕМОР! Каклы в своем стиле взяли извратили Пушкина
03:51 12.03.2015
Мама говорит, что родители у неё украинского происхождения были, не знаю, что они в Алма-Ата забыли, папа говорит, что из кубанских казаков, но родился в Керчи и вроде мама его была украинкой. Я родился в Хабаровске, говорю по русски и английски, изучаю китайский. Где-то там считал, что на половину я точно украинец и надо бы язык этот хоть чуть знать. Но наблюдая годами за вахканальей творившейся в Украине, желания быть частью этого дурдома не возникало. Почитав немного разные мнения об истории Украины и народа её населяющего, понял что народность украинец и их (не моя!) мова созданы искусственно. В итоге я облегчённо вздохнул -- я русский!
04:03 12.03.2015
PavelZX (Great_Dreamer) писал(а) в ответ на : -- я русский!
>
Я думаю, ты не ошибся. Мне тоже непонятно, почему мои родственники с Житомира, а я из Мурманска-Калининграда-Минска-Киева-Моск вы-Одессы-Дамаска-Каира-Тибериата-Нахари и-Санкт-Петербурга?! А я должен свою жену ненавидеть! Она из Архангельска-Калининграда, Одессы, Дамаска-Каира-Тибериата-Нахарии-Санкт-Пе тербурга?! Вот сижу я и думаю! Может уже хватит надо мной издеваться! Может поменять её на украинку?!
> Мама говорит, что родители у неё украинского происхождения были, не знаю, что они в Алма-Ата забыли, папа говорит, что из кубанских казаков, но родился в Керчи и вроде мама его была украинкой. Я родился в Хабаровске, говорю по русски и английски, изучаю китайский.
> Где-то там считал, что на половину я точно украинец и надо бы язык этот хоть чуть знать. Но наблюдая годами за вахканальей творившейся в Украине, желания быть частью этого дурдома не возникало. > Почитав немного разные мнения об истории Украины и народа её населяющего, понял что народность украинец и их (не моя!) мова созданы искусственно. В итоге я облегчённо вздохнул -- я русский! >
Как ты можешь наблюдать за Украиной когда ты в Украине не разу не был?Через призму своего глупого телевизора?
08:52 12.03.2015
Pétri de vanité il avait encore plus de cette espèce d`orgueil qui fait avouer avec la même indifférence les bonnes comme les mauvaises actions, suite d`un sentiment de supériorité peut-être imaginaire. Tiré d`une lettre particuliére*
Не світ хотівши звеселити У гордості його пустій, Поруку б я хотів явити, Тебе гіднішу, друже мій, Гіднішу мислей величавих, Душі, де мрія розцвіта, Де в шатах простих, нелукавих Живе поезія свята; Та що ж — лиш кілька глав пістрявих Тобі в дарунок я зібрав Напівсмішних, напівпечальних, Простонародних, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Хвилин натхнення бистрольотних, Зів`ялих рано літ моїх, Досвідчень розуму холодних І серця записів гірких.
ГЛАВА ПЕРША
І жити квапиться і почувать спішить. Кн. Вяземський І
«Мій дядько чесний без догани, Коли не жартом занеміг, Небожа змусив до пошани І краще вигадать не міг. Воно й для інших приклад гожий; Але яка нудота, боже, При хворім день і ніч сидіть, Не покидаючи й на мить! Яке лукавство двоязике — Напівживого розважать, Йому подушку поправлять. Журливо подавати ліки, Зітхать і думку берегти: «Коли ж візьмуть тебе чорти!»
II
Так у пилюці, на поштових Гадав гульвіса молодий, Що з волі Зевса прав спадкових Набрав по всій рідні своїй. Людмили друзі та Руслана! З героєм нашого романа Без передмов, у цей же час Дозвольте познайомить вас. Онєгін, — друг мій, я зазначу, — Родивсь на берегах Неви, Де народились, може, й ви, Чи вславилися, мій читачу. Гуляв і я там в давні дні: Та північ вадила мені1.
III
Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив. Життя Онєгіну сприяло: Madame* його гляділа дбало, А там Monsieur* узяв до рук,— І всім на втіху ріс малюк. Monsieur l’Abbe, француз убогий, Щоб хлопчик сил не витрачав, Всього жартуючи навчав, В моралі був не дуже строгий, Так-сяк за пустощі корив І в Літній сад гулять водив.
IV
Коли ж юнацьких літ бурхливих Прийшла Євгенію пора, Пора надій і мук щасливих, Француза прогнано з двора. Дістав Онєгін мій свободу, Остригся під останню моду, Як dandy2 той причепуривсь, І в колі вищому з`явивсь. Він по-французьки, як годиться, Міг розмовляти і писать, Мазурку легко танцювать, Умів незмушено вклониться; Тож присуд був йому один: Люб`язний і розумний він.
V
Ми всі навчались небагато, Абияк і абичого, Тож вихованням здивувати В нас можна легко хоч кого. Про юнака судці суворі В загальнім присудили хорі: Учений, звісно, та педант. Він зроду любий мав талант Про будь-що довго не шукати В розмові гострого слівця, З ученим виглядом знавця В поважних справах німувати І викликати усміх дам Огнем нежданих епіграм.
VI
Латинь із моди вийшла нині; Отож, як правду говорить, Він знав доволі по-латині, Щоб епіграфи розуміть, Поміркувать об Ювеналі, В кінці листа черкнути vale*; І з Енеїди цитувать Умів словечок, може, з п`ять. Копатись він не мав охоти У хронології тяжкій, Та завжди в пам`яті своїй Часів колишніх анекдоти Від Ромула до наших днів Держав для всіх напоготів.
08:52 12.03.2015
Високої не мавши сили Життя натхненню присвятить, Не міг він, хоч і як ми вчили, Хорей од ямба відрізнить. Гомера лаяв, Феокріта, Зате читав Адама Сміта І сильний був економіст, Тобто доводити мав хист, На чім держава багатіє, І чим живе, і як вона Бува без золота міцна, Коли продуктом володіє. На все те батько не зважав І, знай, маєтки заставляв.
VIII
Всього, що знав іще Євгеній, У повісті не ознаймиш; Та в чому він був справжній геній, Що знав з усіх наук твердіш, Що вибрав трохи чи не зроду, Як труд, як муку й насолоду, Чим виповняв він по краї Нудьгу і лінощі свої, — Була наука про кохання, Яку прославив ще Назон, За що скінчив, як марний сон, В Молдавії, в краю вигнання, У чужодальній стороні Блискучі та бентежні дні.
IX
………………………………. ………………………………. ……………………………….
Х
Як рано міг він хитрувати, Ховать надію, ревнувать, Зневіру й віру викликати, Здаваться хмурим, умлівать, Являтись гордим і слухняним, Холодним бути, полум`яним! Як він томливо німував, Як пломенисте промовляв, Які листи писав недбалі! В одній меті, з одним чуттям, Як забував себе він сам! Як очі й ніжні, і зухвалі Умів звести і опустить Чи послухняні сльози лить!
XI
Як він умів новим здаватись, Вражать невинність жартома, В готовий розпач удаватись, Годити силами всіма, Як він належної хвилини Передсуд юності невинний Умом і пристрастю боров, Як чатував він на любов, Молив і вимагав признання, Як, серця вчувши перший звук, Добитися без довгих мук Умів таємного стрічання, — І, досягнувши милих прав, Уроки в тиші їй давав!
XII
Як рано міг він хвилювати Серця кокеток записних! Коли ж хотілось покарати Йому суперників своїх, — Як він отруйно лихословив! Які пастки на них готовив! Та ви, володарі дружин, — Був з вами другом завжди він: Його любив і муж лукавий, Фобласа давній ученик, І недовірливий старик, І рогоносець величавий, Що шанував, як то і слід, Себе, жону і свій обід.
08:53 12.03.2015
Іще в постелі він, бувало: Йому записочки несуть. Запросини? Та ще й чимало: На трьох вечірках просять буть, Там буде бал, там іменини. Куди ж гульвіса наш полине? Почне він з чого? Що й питать! Усіх він встигне облітать. Тимчасом в ранішнім уборі, Надівши модний болівар3, Онєгін їде на бульвар, І там гуляє на просторі. Аж поки про обідній час Брегет* не нагадає враз.
XVI
Вже темно: в сани він сідає. «Агей!» — зачувся крик гучний. Морозним сріблом одливає Широкий комір бобряний. Блискучий любленець химерин, Жде у Talon4 його Каверін. Ввійшов: і корок геть летить, Вина комети струм кипить*, Roast-beef* чекає їх сочистий І трюфлі, розкіш юних днів, Французьких гордість кухарів, І страсбурзький пиріг пашистий Між сиром лімбурзьким живим І ананасом золотим.
XVII
Ще спрага келихів жадає Залить гарячий жир котлет, А дзвін брегета сповіщає, Що вже почавсь новий балет. Театру злий законодавець І перемінливий ласкавець Найчарівливіших актрис, Почесний завсідник куліс, Онєгін наш уже в театрі, Де всяк, щоб вільність показать, За entrechat* ладен плескать, Свистіти Федрі, Клеопатрі, Моїну викликать — аби Його почули між юрби.
XVIII
Чарівний край! Колись там, щирий І незрадливий волі син, Гримів Фонвізін, друг сатири, І запозичливий Княжнін; Там Озеров хвалу народну І сліз данину благородну З Семеновою поділяв; Там наш Катенін воскрешав Корнеля геній величавий; Там вивів Шаховськой їдкий Своїх комедій жвавий рій, Там і Дідло домігся слави, Там, там, у присмерках куліс, Минали дні мої колись.
XIX
О де ви, де, мої богині? Скажіть — ті самі ви в цей час, Чи іншим довелося нині Змінить, не замінивши, вас? Чи знов почую вас у хорі? Чи славу руській Терпсіхорі Складу за пломенистий літ? А чи побачу інший світ, Чужі та нецікаві лиця, І, глянувши, сумний поет, Крізь розчарований лорнет, Як та дрібнота веселиться, Безмовно буду позіхать Та про минуле споминать?
XX
В театрі повно; ложі сяють; Партер і крісла, все кипить; В райку і плещуть і гукають,— І от завіса вже шумить. Осяяна, напівефірна, Смичкові владному покірна, Між німф, струнка і вогняна, Стоїть Істоміна. Вона На `дній нозі посеред кола Кружляє звільна — і за мить Легкий стрибок, і вже летить, Летить, як пух від уст Еола, То вигне стан свій, то зів`є, І ніжкою об ніжку б`є.
XXI
Всі плещуть. Наш Онєгін входить, Іде поміж рядами там, Лорнет подвійний свій наводить На ложі незнайомих дам; Всі яруси окинув зором, Все бачив: лицями, убором Загал його роздратував; Уклін мужчинам він оддав, А далі погляд гордовитий На сцену знехотя звернув, Одвівши очі, позіхнув, І каже: «Всіх пора змінити! Балети я терпів, як зло. Та вже набрид мені й Дідло!»5
XXII
Іще амури, біси, гноми На сцені скачуть і шумлять; Ще слуги з марної утоми На шубах у прихожій сплять; Іще не кинули плескати, Шипіти, кашляти, гукати, Іще і в залі, й на дворі Блищать мигтючі ліхтарі; Померзлі ще басують коні, І кучери навкруг огнів Зібрались, лаючи панів, Та, щоб зігріться, б`ють в долоні, А вже Онєгін знов у путь, Вбрання до балу одягнуть.
XXIII
Як змалювати вам, панове, Той самотинний кабінет, Де вихованець мод зразковий Свій мудрий робить туалет? Все, що на вигадки безкраї Купецький Лондон виробляє, Щоб через Балтику свій крам За сало й ліс возити нам, Все, що в Парижі смак голодний, Про зиски дбаючи всякчас, На втіху створює для нас, На примхи, на блищання модне, — Все мав, добірності взірець, Літ вісімнадцяти мудрець.
XXIV
Люльки янтарні з Цареграда, Фарфор і бронза на столі І — ніжним почуттям відрада — Парфуми в чистім кришталі, Гребінки, пилочки предивні І рівні ножиці, й нерівні, І щіточки на сто ладів Для нігтів, також для зубів. Руссо (на пам`ять він прийшов нам) Гнівився, що поважний Грімм Смів чистить нігті перед ним, Химерником прекрасномовним6, Захисник вольності і прав Тут права сердитись не мав.
XXV
Людина славна бути може І дбать про нігті разом з тим: Хто вік сучасний переможе? Царює звичай над усім. Євгеній мій, Чадаєв другий, Боявшись осуду й наруги, В своїй одежі був педант І те, що ми назвали франт. Щоденно він по три годині Перед свічадом пробував,— Зате ж і вигляд потім мав, Як у пафоської богині, Коли під чоловічий лад Вона вдяглась на маскарад.
XXVI
Явивши перед ваші зори Ряд туалетних таємниць, Я міг би тут його убори Намалювати до дрібниць; Воно було б, щоправда, сміло, Хоч малювати — наше діло, Та панталони, фрак, жилет Не чув no-руському поет; Проте покаюсь перед вами, Що склад моїх пісень і книг Рябіть не так би густо міг Іноплеменними словами, Хоч я й копався на віку В Академічнім Словнику.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
08:54 12.03.2015
Та це, сказати б, не до діла: На бал ми краще поспішім, Куди карета полетіла З моїм героєм молодим. Перед померклими домами По сонній улиці рядами Карет подвійні ліхтарі Горять, як промені зорі, І райдуги на сніг наводять; У колі плошок золотім Сіяє блискотливий дім, В яскравих вікнах тіні ходять, Мелькають профілі голів І дам, і модних диваків.
XXVIII
Онєгін в сінях покойових; Швейцара мимо, як стріла, Злетів по сходах мармурових, Волосся він змахнув з чола, Ввійшов. Навкруг юрба велика; Гриміть стомилася музика; Усе в мазурці проліта; Навколо й шум, і тіснота; Дзвенять кавалергарда шпори; Літають ніжки милих дам; Вабливим навздогін слідам — То строгі, то ласкаві зори, І глушить рев скрипок гучних Шептання модниць чарівних.
XXIX
За днів юнацького буяння Від слова бал я паленів: Найкраще місце для признання, Для потай даваних листів. О ви, чоловіки статечні! Прийміть поради ці доречні: Я залюбки вам поможу І де в чому остережу. Та й вам, матусі, допоможе Суворий погляд крізь лорнет На ваших Мері та Аннет, А то... а то рятуй нас, боже! Тому про все це я пишу, Що сам давно вже не грішу.
XXX
Шкода, у втіхах та в марноті Найкращі дні мої спливли! Проте, коли б не дань чесноті, Любив би й досі я бали. Люблю я молодість безумну, І тиск, і радість многошумну, І дам обдуманий наряд, Люблю їх ніжки; та навряд Чи пар хоч три на всю Росію Найти струнких жіночих ніг. Ах, довго я забуть не міг Дві ніжки!.. Серцем я старію, Холону, — а й тепер вони Мені тривожать тихі сни.
XXXI
Коли ж і де, в якій пустині, Безумче, ти забудеш їх? Ах, ніжки, ніжки! Де ви нині? Де мнете квіти лук ясних? Під східним пещені промінням, Ви на снігу, для вас чужиннім, Не відпечатали слідів: Любили ніжних килимів Ви голубливе дотикання. Чи не для вас я забував Жадобу слави, шум забав, І отчий край, і край вигнання? Та зникло щастя те в очах, Як слід легкий ваш на лугах.
XXXII
Діани перса, щічки Флори Звабливі, що вже й говорить! Одначе ніжка Терпсіхори Ще більше звабності таїть. Вона, віщуючи зарання Непорівнянне раювання, Умовною красою вмить Нам серце може запалить. Люблю її, моя Ельвіно, Під довгим накриттям столів, Весною на шовку лугів, Зимою на краю каміна, На тлі паркета світлянім, На узбережжі кам`янім.
XXXIII
Згадав я час перед грозою: Як заздрив морю я тоді, Що мчалось лавою живою Лягти під ноги молоді! Як прагнув разом з бурунами Діткнутись милих ніг устами! Ніколи у кипучі дні На золотій моїй весні Не прагнув я з таким тремтінням Ні уст рум`яних, ніби цвіт, Ні вкритих розами ланіт, Ні перс, хвильованих томлінням; Ніколи рій бажань палких Так не терзав грудей моїх.
XXXIV
І другий спогад миготливий Перебігає у думках: Держу я стремено щасливе І ніжку чую я в руках; І знов кипить моя уява, Знов сила дотику ласкава В холоднім серці палить кров, Росте печаль, росте любов... Та, ліро! Струнами гучними Про гордовитих не дзвони! Не варті пристрастей вони, Ані пісень, натхненних ними! Слова і зір привабниць тих Оманливі... як ніжки їх.
XXXV
Що ж мій герой? Утоми повний, Додому швидко полетів, — А Петербург непогамовний Під барабанний стук ожив. Встає купець, візник чвалає, Прудкий рознощик поспішає, Із глеком охтенка спішить, І під ногами сніг рипить. Збудився ранок благодатний. Із коминів прозорий дим Стовпом зростає голубим; І пекар, німець акуратний, У ковпаку, як і всякчас, Вже відкривав свій васісдас.
XXXVI
Але, стомившися від балу, Зробивши ніч з годин ясних, Ще спить, розкинувшись недбало, Дитя розкошів та утіх. Опівдні встане, і готову Дорогу починає знову, І днів пістрява маячня Та сама й завтра і щодня. А чи щасливий був Євгеній, Розцвівши вільно, без тривог, Серед блискучих перемог, У насолоді кожноденній?! Чи марно він серед забав Хвороб і острахів не знав?
XXXVII
Ні: почуття пригасли юні; Докучив рано світський шум; Недовго вабили красуні Нудьгу його всякчасних дум; Лукаві зради натомили, І друзі, й дружба обманили; Та й справді, вічно він не міг Beef-steaks* та страсбурзький пиріг Шампанським пінним обливати І сипать дотепів слова, Коли боліла голова; А хоч і був гультяй завзятий, Та розлюбив він під кінець І чвари, й шаблю, і свинець.
08:56 12.03.2015
Бездари при чем цыбуля к лукоморью?Слова «лукоморье» происходит от словосочетания «лука моря» и означает «изгиб морского берега». Для сравнения: «лук» (для стрельбы), излучина (реки), лукавить (изворачиваться), лука (седла). Слово происходит от ст.-слав. лѫкъ (ср. польск. łęk «дуга, арка, лука», лит. lañkas «дуга, обруч», lankùs «гибкий», латышск. lùoks «изгиб, дуга»).
08:56 12.03.2015
Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на :
> Та це, сказати б, не до діла: > На бал ми краще поспішім,
Это русский форум, на иностранном искусственно сделанном языке тут балакть не пристало.
09:16 12.03.2015
соболь 79 (yaroslav79) писал(а) в ответ на :
> Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на сообщение:
>> Та це, сказати б, не до діла: >> На бал ми краще поспішім,
>Это русский форум, на иностранном искусственно сделанном языке тут балакть не пристало. >
Совершенно верно.Украинский язык и есть руська мова а так званый русский язык это суржик староболгарского языка.С древнерусским языком он никак не связан.Кстати ваше предложение можно разложить на слова и посмотреть их происхождение.Руським духом там и не пахнет.Вы нарушаете правила выговария слова форум,,русский,исскуственно.это все не имеет к руському языку никакого отношения.
09:19 12.03.2015
И главное .Кто открыл тему и выложил эти кривляки на украинский язык?Раз это форум русский то какое право вы имеет кривлять и оскарблять другие языки?Закройте тему и удалите ее.Будем общаться на староболгарском.
20:41 12.03.2015
PavelZX (Great_Dreamer) писал(а) в ответ на :
> velZX
хахаха, ты 100% украинец . Украинец которого не вдохновляет украинская национальная культура, который смотрит на русскую национальную культуру и восхищаться ей, и начинает подражать быть русским. Как желание стать человеком определённой национальности, физически превращает этого человека в представителя национальности, которой он хочет быть?
> Карабас Барабас (BolotovVladislav) писал(а) в ответ на сообщение:
>> Два варианта перевода на мову. УЖАС. Лучше иврит выучить. >>
> > Тогда уж феню. Кто угадает что это за стих, тому пьять. > > На поселухах Воркуты > Авторитетным будь терпилой > Не будут корчаку кранты, > Головняку не будут вилы. > > Непрухе лярва центровая, > Фарта мазевая в ДИЗО > Раскипишуется родная, > Откатит жуд и западло. > > Кентовка, пруха и братва > Через запретку дохиляют, > Как подгоняют в ИТК, > Авторитетные малявы. > > Браслеты шустро распрягутся, > Кичман накроет пердобак,
> Душняк и Вахта форшманутся, > Валыну притаранит Шпак. >
А.С. Пушкин Во глубине сибирских руд храните гордое терпенье... блин, не помню... И братья меч вам отдадут!
