> На Украине то же кроме Запорожской сечи украинского больше ничего нет.Все Россия подарила,Россия завоевала и отдала Малороссии. > Украины нет.Нет украинской культуры.Нет украинского языка,есть "мова" типа сленг.
ты не понял.Россия та это не нынешняя Россия вовсе.Тогда Россией называлась империя.Россией тогда была и Украина-Русь и Московия.Поэтому когда ты говоришь что Россия завоевала или построила нужно помнить что этой Россией была Украина.Именно с Украины иностранное имя Россия досталось Московии.Поэтому Украина не могла сама себе что то дарить.Где жили украинцы там и была Украина-Русь.Все завоевывали вместе.
21:33 09.11.2015
ПРО ЛАМЕХА, НАЩАДКА ТРЕТЬОГО СИНА АДАМОВОГО СІФА
І начав Ламех жити, і поя собі дві жени: єдной ім'я її Ада, а второй ім'я її Селла. Той же Ламех бє сліп і лови творя, і з пастирем ходя. І нікогда єму ходящу по пустиням і блатом, і водяще її пастир, і увидє трості і траву колеблющися, і глагола Ламеху: «Вижду, яко не свім, звір єсть ілі птиця». І устрой руку Ламехову на тую траву, і Ламех пусти стрілу. І абіє возопи чоловік і іздише. І пришед Ламех, і не вєдє, што убив звір лі ілі птицю, понеже бє дар єму: не видя, пущав стрілу, по божиїм повеленієм устраяше єму лов. І прідє на місце, ідеже бути стряче, і видє чоловіка лежаща раб єго. І рече Ламех отроку: «Што єсть?» Мняшет, яко звір єсть. Отрок же рече: «Адамль, син Каїн». Ламех же возстонав і удари отрока, і ту той умре. Хожаше по пустині і не видє, камо іти. І нікоториї обрітше і приведоша єго в дом к женам. Вшед же Ламех в дом і глагола к женам своїм: «Понеже Каїн убив Авеля, брата своєго, і седмь мщеній пріят Каїн, аз же што створє успєю, понеже убих мужа в язву мні, а уношу во вред?» І множество словес глаголав, і покаяніє себі нарече. Воістину, аще чоловік не свідє гріха, согрішив, покається, а потом не творить, благ будет. Такоже і Ламех, понеже не вєдая согрішив. І сей бисть первий покаянію наставник в роді чоловічеськом.
21:34 09.11.2015
ОПОВІДАННЯ ПРО СОЛОМОНА ПОВІСТЬ О КІТОВРАСЄ
Тогда же убо бисть потреба Соломону 1 просити о Кітоврасє 2, і осочиша же, где живет в пустині дальней. І по мудрості своєї замислі Соломон сковати уже железно і гривну железну, написа же на неї в ім'я божиє зароченіє. І посла же боярина своєго лутшаго з отроки, і указаше вести вино і мед, і руна овчая з собою взяша. Прідоша же к місту єго: оли З кладезі, а єго ність ту. І по указанію Соломоню і вилляша З кладезі, і заткоша жерела їх руни овчими, і налляша два кладезі вина, а третій — меду, самі же схранишася на страні, ведяху-бо, оже прийти єму води пити к кладезєм. Прідє, перехотів води пити і приник, і видє вино, і отвіщав рече: «Всяк п'я вино, не умудреєт». Якоже перехотє води і рече: «Ти єси вино, веселяще серце чоловіком». І випи вся три кладезі. Он же, боярин, пришед, обстегну о шиї єго уже железно і прив'яза, і твердо. І очютився хотє із'ятися. І рече єму боярин Соломонов: «І ім'я господнє із запрещенієм на тобі». Он же, видів на собі ім'я господнє, поїде кротко. Нрав же єго бяше таков: не хожаше путем кривим, но правим. І в Ієрусалим пришедше, требляхуть пред ним путь і рушахуть полати, не ходи-бо криво. І прідоша ко вдовицині храмині, і возпи, глаголящи, молящися Кітоврасу: «Вдовица єсмь убога!» І он же ся огну около угла, і не соступася з путі, і зломи сі ребро, і рече: «Мягко слово кость ломить, а жестоко слово гнів воздвизаєт». Ведом же сквозє торг і слиша мужа, рекуща: «Ність лі червия на 7 літ?» І розсміяся Кітоврас. І видє другого мужа, ворожаща, і посміяся. І видє свадьбу іграющю, і всплакася. І видє мужа, блудяща кроме путі, і наведе його на путь. І приведоша його в дом царев. 1-го дні не ведоша єго к Соломону. І рече Кітоврас. «Чему мя не зовет Соломон-цар?» І реша єму: «Перепився єсть вечер». Взять же Кітоврас камень і положи на камені. І поведоша Соломону створеніє Кітоврасє. І рече цар: «Велить ми пити питьє на питьє». Другий же день не зва єго цар к собі. І рече: «Чему не ведете мя к царю і почто не вижу лиця єго?» І реша: «Поболяєт цар, ім же вчера много їл». І снят же Кітоврас камень з камені. В 3-й же день реша: «Зовет тя цар». Он же, умеря прути 4-реї лакоть, і вшед пред царя, поклонися і поверже прути пред царем молча. Цар же мудростю своєю протолкова прути боярам своїм: «Область ті дав бог вселенную і не наситився єси, і їл єси і мене». І рече єму Соломон: «Не на потребу тя приведох собі, но на упрос очертанію святая святих приведох тя по повеленію господню, яко не повелено мі єсть тесати железом». І рече Кітоврас: «Єсть ногот птиць мал в ім'я шамир, хранить же кокоть детки в гнізді своєм на горі каменє в пустині дальней». Соломон же посла боярина своєго з отроки своїми по наказанію Кітоврасову к гнізду. Кітоврас же вдасть стекло білоє, указа же єму схранитися от гнізда: «Яко вилетить кокоть, замази стеклом сим гніздо». Боярин же возстав і іде к гнізду: оже куренці малі, кокоть же бє летів по кормлю. І замаза стеклом гніздо. Мало же постояша і кокоть прилетів і хотє влізти в гніздо, куренці же пискаху сквозє стекло, а он к ним, і не уме што сотворити. Сохранив і бо бяше не на коєм місте, і принесе і к гнізду, і положи на стеклі, хотя розсадити. Они же кликнуша, і пусти ногот, і взем боярин принесе к Соломону. Бисть же Соломон вопрошая Кітовраса, почто ся єсть розсміяв мужу прошающю на 7 літ червиї. І рече Кітоврас: «Видех на нем, яко не будет по 7 дней жив». І рече Соломон: «Почто розсміявся єси мужу ворожащю?» І рече Кітоврас: «Он повєдаше людям скровенная, а сам не вєдаше крова под собою із златом». І рече цар: «Ізпитайте!» І ізпиташе та і бисть: тако. І рече цар: «Пошто ся єси розплакав, видєв свадьбу?» Он же рече: «Сожалі мі ся, яко оженивийся не будет жив по 30 дній». І іспита же цар, і бисть тако. «Пошто мужа п'яна возведе на путь?» І отвещав Кітоврас рече: «Слишах глас з небесі, яко верен єсть муж, тот і достоїть послужити єму». Бисть у Соломона Кітоврас до свершенія святая святих. І бисть єгда нача молвити Соломон Кітоврасу: «Нині видіх, яко сила ваша аки чоловіка, і ність сила ваша болє нашея сили, яко аз ях тя». І рече єму Кітоврас: «Царю, аще хочеши видіти силу мою, да зніми з мене уже се і дай же мі жюковину свою з руки, да видіши силу мою». Соломон же зня з него уже железноє і дасть єму жюковину свою. Он же пожре ю, і простер крило своє, і удари Соломона, і заверже її на конець земля обетованная. Уведаша же мудреці єго, книжниці, взискаша Соломона. Всегда же обхожаше страх Кітоврас в нощі. Он же створи собі одр і повелє стояти 60 отрок з мечі около; по чину же тому молвиться: одр Соломон, 60 отрок храбрих от ізраїльтян от страни нощния.
21:37 09.11.2015
Житіє святого Антонія пустинножителя
ЖИТІЄ СВЯТОГО АНТОНІЯ ПУСТИННОЖИТЕЛЯ
Святий Антоній пустинножитель рожден в Єгипті, воспитан в наученії Христові от чесних і добродітельних родитель, от юності явися добродітелен. Єгда же осироті по смерті родитель своїх, вкупі з сестрою малу, в пеленах суще, робота опасно в дому своєм, яко чоловік домовит, споминающе, яко з апостоли прежде бившая християне ціну пред ноги апостольсти ношаяха. Се помишляюще себі, прійде в церков і услиша євангелію, чтуща о багатом юноші: «Аще хощеши совершен бути, іди продай іменіє своє, і роздай нищим, і гряди вслід мене, і імети будеши сокровище на небесєх». Слишав же словеса сія, пріят їх в серці своєм яко от самого господа, і іде в дом свой. Сестру свою обдаривши і ближнім своїм отдаде, іменіє же своє нищим розточи, нача іскушати пустиннє житіє, на місто нікоє тайно приходяще ко нікоєму старцу, іже показа єму путь своїм добродітельним житієм; і часто в него пребивающе, постом і молитвами, і бденієм жертви богу творяше. І де же слиша Якова, добродітельна старца, тамо к нему біжа, яко пчела мед добродітелі от различних і когождо цвіта ізбирающе. В велико ученіє і книг прочитаніє не вдавашеся, токмо яже от писанія слиша, сіє в мислі, яко на камені начертанних, сохрани, абіє ісполнити тщашеся. Книги своя називаша весь мир, і на коєждо худо сотворенно, понеже в нем благость і багатство божиє увидіти і почитати кождо возможе. Діюще своїма рукама, їдий хліб і прежде захожденія сонця ніколи не ядаше, хліба і води в міру уживаше, іногди ж даже четвертого дні пища телесния ожидаше, теплим серцем бога возлюби, непрестанно моляшеся. Єгда же в ученії такови младенець ізучися, вооружи на себе ярость врагов, сиріч духов злих, іже хотіша єго различним лукавством і іскушенієм отдалити. Прежде влагати мислі єго і торгати начаша сим, яже он оставль, сиріч багатства і іменія, і осиротінієм сестри малия і благообразієм родитель і славою, пищами различними. «Што твориши, — рече, — младий і благообразний юноше? Повредив єси своє благоліпіє і благообразтво, жестоко житіє начав єси, тіло твоє сея броня понести не возможе. Обратися і уживай сего, яже ті бог дарова». Он же о словесєх сих яко столп необорим стояше, житієм і страстію Христовою возбраняшеся, обещаньми єго утішаяся і яко щитом вірою святою от стріленія єго защищашеся, сице, яко ніколи же сим уязвити і ослабити єго не возмогоша. Нача паки іними вещьми іскушати єго. Возложи нань страсті, і телесния похоті, і розтлінія нань мещущи в снах і на яві, яко ніколи же імяше успокоєнія. Тим же постом і образом, і лютих мук чаянієм і істлінієм в прах тіла своєго, кріпко сицевия мислі розгна, і тако з студом враг отиде от него. І на прочая вящше подвизася пости, і в дальнію отиде в пустиню, от нея же хотяше біс силою єго ізгнати; видящи себе посміянна от младенца сего, з великою ратію ведоме в храмину єго удари, яко люто тіло єго побив. І тако полумертв на многі дні лежаше, дондеже той прійде, іже єму пищу приношаше. Мняще єго уже мертва, в вес принесе єго, о погрібанії помишляше. Антоній же, в нощі в себі був, моляше друга своєго, яко сам ходити лютих ради ран не возможе, да отнесен будет тайно абіє на місто, ідеже взят єго, да не порадується враг, да от міста єму ні єдиним стопнем не отступовати. Сотвори же нань диявол послідній приход, собравши множество другоє своїх в образі различних звірей, лвов, медведій, волков, вепров, псов, юнец і прочиїх лютих звірей, і вдари в храмину єго, ю же розоривши, страх творяше єму риканієм гнюсних звірей, влагающе нань различную смерть. Он же болестію телесною об'ят суще, тяжко стенаше і возвестися не возможе, обаче же серцем веліїм неустрашенним к раті сей вопіяше: «Видіх, яко сили не імате, обаче, яко єдин от вас возмогл би мя, яко єдиного от червій пожрети, єще на мя безсловесних і нерозумних звірей посла-сьте; видіх, яко і звірей ухитри-сьте. Аще і от бога моєго сила дасться вам, се аз єсмь, погубіте мя, творіте, яже повелено вам єсть. Аз вам не ізбігну і вєм се, яко нічто же мі возможете сотворити без волі господа моєго. Всує покушаєтеся, знаменіє креста святого і віра в господа нашего їсуса Христа кріпко забрало противу вам єсть». По сих яко тьма от сонця і прах от лиця вітру враги іщезоша і погибоша. І абіє світ із небесі облиста єго, і храмина неврежденна бисть. І увидє господа Ісуса Христа, от теплого серця воздихающе, рек: «Где бє, возлюбленний Ісусе, где був єси, почто прежде оставі мя, язв моїх не уврачевав єси?» Услиша глас, глаголющ ко нему: «Зде пребих, Антоній, подивихся храброству твоєму. Не бойся, помощника мя прісно іміти будеши, і прославлю тя в сем мирі». Се слиша, Антоній здрав бисть, яко і прежде, укріпися о господі своєм, яко по великой побіді з вящшим дерзновенієм і упованієм в помощи божиї житіє провождающе, яко же і прежде. Єгда ж, імія 30 і п'ять літ, нача мислити о совершениї пустиножительства, сице в пустиню іде, і де же нікто же єго увисть. Моляше старца, к нему ж прежде хожаше, да з ним в дальнію пустиню ідет, де от очій і виденія чоловічеська укриється і возможе свободні всякія вещі к спасенії прийти і совершенно покаяніє творити. Он же старостію отрекся дружства, не хотяше помощи єму. Антоній же сам в ім'я господнє в дальнію пустиню отиде. На путі враг не перестаяше іскуша єго, блюдо сребрно перед очі єму поверже, яко сребролюбієм от путі сведет єго. Єя же увиді, мислити нача: «Откуду сребро зде? Путі велика ність, токмо птица і звіріє преходять. Аще лі кто вещь сицеву погуби, паки обращшися возмогл би обрісти. Розуміх убо, яко твоє іскушеніє, дияволе; но не іскусиши мя, сребро твоє на пагубу ті будет». Сіє же глаголя, абіє блюдо іщезе. Тождє паки второє сотвори, єгда множество злата обріте, од него ж яко од огня біжаше. Тамо убо в дальній пустині храміну пусту, повну гадов, обрітше, і затворися в ней. Увіща друга себі у полгода хліба і води приносити. Змієве і єхидни уступитша святому, друг же єго в полгода хліб і воду зверху спущаше єму, з ним же ніколи же глаголя. Живяше тамо літ 20. По многих странах прославися блаженний Антоній, і множество їх добродітельному єго житію последоваті хотяху, яко і двері в храмині єго розрушаху. Явися в мир здрав і благоліпен, нача прочиїх чоловік научати ходити тісними врати к оному тісному і добродітельному житію. І єму господь бог благодать дасть, яко по сем без числа бє учеников єго, яко путем і житію єго наслідоваша, їх же к возгординію мира сего і оставлению іменій, к покаянію і смиренію, і прочиїх совершенних добродітелей християнських поважаше. Брань же їх. бяше к духовній злобі, їм же яко стратилат [бяше] святий Антоній, добре уміюще духовния стріли і сіті диявольськия познавати і в них прочиїх остерігати... Повідаше блаженний Антоній, яко диявол боїться молитви, бденія, постов, смиренія, нищети самовольния, гніву і тщеславія удалятися, конець же всему чистого серця в любві Христовій зіло боїться. Чюда творяше великія, паче же недужним і бісноватим, імяше-бо і духа пророчеського, дальнія видяше, яко близь сущі, і прочиїм братіям возвіщающе. Єресі аріанськия і маніхейськия, і дружества з ними стужашеся яко з ними ніколи же бесідова, токмо іже к їх возвращенію і пользі служаще. Повідаша, яко бесіда їх пагуба душі Бремені єднаго, єгда между братією нічто дєлаше, очі свої на небо возношаше, і воздихающе, і жалость показующе, колінома к землі припадающе, моляшеся, да отвратить господь бог гнів свой, і зіло плакаше, слезами омакашеся. Вопросиша же єго, но глаголати от стенанія не возможе, тягота серця глаголи прериваше, дондеже кріпко возопи: «Уне бє нам, чада возлюбленная, смертію скупитися от таковия гнюсоти. Велика злоба і безбожиє чоловічесько створися. Видіх-бо олтар божий ратію звірей обстоїм і копитами їх розорений, і глас глаголющи: «Омержу себі олтар мой». В второє же літо ісполнися видініє єго, в не же аріане, поган себі на помощ взяша, церкви православних розрушиша, олтаря гнюсною мерзостію ісполніша, розліяша кров православних, діви законния насиловаша, єпископи побиша і ізгнаша, сосуди церковния пліниша, люті нежелі когда погани, віру святую і всячески служби божия пусто сотвориша. Обаче же то же господь бог, іже бє се видініє дряхло яви, утішеніє милосердій своєго не потаї. Сему убо святому Антонію прояви, яко паки церкви божия будет яко же і прежде, лютость же аріанськая погибе. «Обратяться, — глаголя, — змієве в язвіни своя, віра же святая розпространиться, токмо блюдітеся, да не причаститеся к аріанам». По времені же малом єпарх александрійський, аріанин, Валакій іменем, сице люто православних дручаше, яко дерзну чорноризці і інокині яві обнаженно посреді града у столпа бути. К нему же Антоній таково писаніє посла: «Видіх на тебі гнів божий. Престанися лютості на християни, да не погибнеши в ярості божій, я же скоро імать прійти на тя». Прочет же писаніє і плюваше нань, і на землю поверже, і посланника безчести, сице глаголюще: «Да учить Антоній іноки своя і да розумієт, убо аз яко нісмь под областію єго». Тим же по п'яти днєх руку господню увиді: конь, іже над прочиїх всегда бяше кроткій, от нікоя вещи вержеся конь, і зубами єго розторже, і ногами потопта, негли третіяго дні дожда. Всі видіша, яко месть божия прійде нань, єму же святий Антоній обіща, ісполнишася слова єго. Єгда же хотяше преставитися святий Антоній, о дні смерті своєя видяше. Братію опасно вспоминая, да богу віру, яже от отець і поданія апостольського взяша, сохранять, аріанов же і маркіанов блюдуться, яко врагов божиїх. «Вісте бо, яко аз гнушахся єресі їх, яко ніколи же з ними не глаголах». Остерігая же їх, яко да видять вражия лукавства і всегда хранятся їх, і прочиши душеполезними глаголи научая їх, і тако в мирі і в веселії о господі успе, імуще літ 100 і п'ять. Чоловік в пустині воспитаний, і по вселенній прославлений, мужествений бісом воїн (сице яко і менє єго єгда кто вспомяну по всім Єгипті, бояхася і од чоловік отбігаху), великий учитель всім к добродітелі і любви божій, єго же молитвами всіх нас сохрани, боже, в тройці прославляємий у вся віки. Амінь.
21:37 09.11.2015
Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на :
>> В Севастополе украинцы это всегда меньшинство было...
>> В конце XIX — начале ХХ века большинство населения составляли великоросы (34 014 чел. или 63,5 % из 53 595 жителей города, перепись 1897 года по родному языку); также проживали малоросы (7 322 чел. или 13,7 %),
> > Ну так ясное дело.Навезли вас туда .только твои бумаги не верны.Тикала меря и чудь с Крыма.Не умела землю обрабатывать.Одни лодыри на пенсии по городам селились.
Конечно, навезли - Крымское ханство победили, заложили базу морскую и заселили своими людьми... и вам с барского плеча землицы подкинули - сами вы ведь ни ПЯДИ земли для себя не завоевали - всё Россия вам дарила.. Вы всегда были селом - а в городах жили и работали на заводах русские! Поэтому и было Дикое Поле и Окраина - постепенно Россия вами заселила эти места сельские.. А данные это перепись населения 1897 г.
------------- Сообщение было проверено модератором. Нарушений не зафиксировано.
21:39 09.11.2015
ОКЛОНЕНІЄ СВЯТОГО ГРАДА ІЄРУСАЛИМА
(Уривки)
...На полуденную сторону от Ієрусалима стоїть гора Синайськая, 12 дні шествіє пустинею все. А до Єгипта от Ієрусалима 12 дні ходу, а от Єгипта до гори Синайськія 12 дні ходу. А монастир стоїть между трема горами; по обі сторони монастиря гори вельми високі. З полуденную сторону монастиря гора Моисеева і Єкатериніна, а з полунощную сторону гора над самим монастирем вельми висока, а все камень. А за монастир прямо к востоку гора не добрі висока, а зелена вся. А внутрі монастиря великая церков Преображеніє господа нашего Ісуса Христа... А от монастиря Синайськія гори до Райфи 1 2 дні ходу, а Райфа стоїть над Чермним морем 2; а от Райфи поприща до лаври Іона Райфського. А от лаври Іона Райфського єдино поприще на западную сторону і Чермному морю, гді єсть 12 істочники і 70 стеблій фініков; а ті істочники текуть і до днесь, а вода в них горка: разві є напояють фініки, а человеці із них же пити не могуть. А от того міста видіти чрез Чермноє море монастир великого Антонія і Павла Фивейського. А от Єгипта полтретя дні ходу на лівой стороні єсть городок, зовими Жрут; а от того городка половина дні ходу на правой стороні єсть городок, зовими Суеш 3, а стоїть над Чермним морем. А от того городка єдин день ходу до Мойсеови води
21:39 09.11.2015
Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на :
> Все завоевывали вместе.
И Сибирь тоже?
21:39 09.11.2015
Свидомый своими портянками весь экран загадил... Что пытается доказать непонятно..
> Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на сообщение:
>>> В Севастополе украинцы это всегда меньшинство было...
>>> В конце XIX — начале ХХ века большинство населения составляли великоросы (34 014 чел. или 63,5 % из 53 595 жителей города, перепись 1897 года по родному языку); также проживали малоросы (7 322 чел. или 13,7 %),
>> >> Ну так ясное дело.Навезли вас туда .только твои бумаги не верны.Тикала меря и чудь с Крыма.Не умела землю обрабатывать.Одни лодыри на пенсии по городам селились.
> > Конечно, навезли - Крымское ханство победили, заложили базу морскую и заселили своими людьми... и вам с барского плеча землицы подкинули - сами вы ведь ни ПЯДИ земли для себя не завоевали - всё Россия вам дарила..
> Вы всегда были селом - а в городах жили и работали на заводах русские! > Поэтому и было Дикое Поле и Окраина - постепенно Россия вами заселила эти места сельские.. > А данные это перепись населения 1897 г.
Не совсем своими.Ты забыл что империей правили немцы.
21:40 09.11.2015
Вася (29876) (Вася970) писал(а) в ответ на :
> Свидомый своими портянками весь экран загадил... Что пытается доказать непонятно..
Тю.Так вы же тему какую открыли?Какой праздник обсуждаете?Я все по теме.Древние украинские творы постю.
21:41 09.11.2015
pietarilaine (25915) писал(а) в ответ на :
> Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на сообщение:
>> Все завоевывали вместе.
>И Сибирь тоже?
Да.
21:42 09.11.2015
Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на :
>> А данные это перепись населения 1897 г. > > Не совсем своими.Ты забыл что империей правили немцы.
А Рюриковичи кем были? Свидомыми? Монархи по всей Европе тогда это отдельная песня...
21:43 09.11.2015
Свідомий (Свидомый) писал(а) в ответ на :
> Вася (29876) (Вася970) писал(а) в ответ на сообщение:
>> Свидомый своими портянками весь экран загадил... Что пытается доказать непонятно..
> > Тю.Так вы же тему какую открыли?Какой праздник обсуждаете?Я все по теме.Древние украинские творы постю.
Ну дал образец древнеРУССКОЙ письменности и хорош.. Че ты библиотеку тут всю печатать будешь?
21:44 09.11.2015
Современная Малороссия ныне Украина пытается украсть у России её историю и культуру,но эти попытки до смешного похожи на маленького карлика пытающего украсть большой мешок российского культурного научного,интеллектуального богатства. По своей щирой привычки не сьесть так надкусить они пытаются выбрать с нашей истории лучшие места и приписать их себе,ровно как детки сьедают цветочки с торта. Со стороны это видно забавно (см.Свидомый),но для них это просто истерия.
