> Это не меняет факта родства с домами Европы, а ваш лайтнацизм на степи здесь сбоку. > quoted1
Мне вообще побоку что и где. да действительно, всякие варяжские роды шастали по Новородчине, вплоть до королевских и состояли в родстве с новгородскими князьями.
Но чем южнее в степь -там и жинки более красны, девки половецкие.
>> Это не меняет факта родства с домами Европы, а ваш лайтнацизм на степи здесь сбоку. >> quoted2
>
> Мне вообще побоку что и где. да действительно, всякие варяжские роды шастали по Новородчине, вплоть до королевских и состояли в родстве с новгородскими князьями. > > Но чем южнее в степь -там и жинки более красны, девки половецкие. quoted1
Ну это да. Как тут не вспомнить за супругу Долгорукого.
Улусний поділ у Золотій Орді запровадив хан Бату (Батий) одразу по завершенні походу в Центр. Європу, і його засвідчив 1245 Плано Карпіні. На території Сх. Європи існувало 5 улусів. Кордони між ними були проведені по великих річках. Їхні території включали і степові регіони з переважно кочовим населенням, і регіони з переважно осілим населенням (Русь, Волзька Болгарія, землі мордви та ін. народів лісової зони). Адм. центрами улусів виступали зазвичай міста, розташов. на півдні, у степах, де зимували кочові скотарі, а кордони були ясно задані руслами річок. Пн. території улусів, які лежали далі витоків пограничних річок, становили непевну прикордонну зону. Завдяки значній автономії улусів їхні кордони вплинули на наступну політ. та етнічну історію Сх. Європи. Відомі 5 зх. улусів (назви умовні).
Дунайсько-Дністровський улус. На заході сягав р. Серет (прит. Дунаю) та Залізних Воріт на Дунаї. Столиця була розташов. у дельті Дунаю біля пізнішого міста Ісакча (нині місто в Румунії). Початково був пожалуваний Моголу, сьомому сину Джучі. Онук Могола Ногай наприкінці 13 ст. спробував утворити суверенну д-ву, при цьому захопивши 2 сусідні улуси на сході, але 1300 зазнав поразки від хана Тохти й загинув. Тохта пожалував улус спочатку своєму братові Сарай-Бузі, а після придушення його заколоту — своєму сину Ільбасару. Під час політ. кризи Золотої Орди у 2-й пол. 14 ст. землі цього улусу потрапили до складу Угор. королівства, Молдавського князівства та Валаського князівства (Волощини).
Дністровсько-Дніпровський улус . Через відкритість кордонів із заходу його правителі до серед. 14 ст. здійснювали походи в Угорщину, Польщу та Литву. У джерелах засвідчене існування улусних прикордонно-митних застав у Бакоті на Дністрі, а також у Каневі й Тавані на Дніпрі. Можна припускати перебування зимівника-ставки цього У. в Кочибійовому на місці сучасної Одеси. До цього У. належали Київська земля і Смоленська земля, а також Галицько-Волинське князівство. Улусом початково володів Курмиши, племінник Бату. Під кінець 13 ст. його сини Абаджи та Караджин приєдналися до сепаратистського повстання Ногая, однак були ним убиті. Хан Тохта передав улус Янджи, молодшому синові Курмиши. Витіснення ординців із цього У. пов’язують із Синєводською битвою 1362, але під час війни Тімура з Тохтамишем 1395 улус-беком тут було засвідчено якогось Хурмадая, який ворогував з Тохтамишем.
Дніпрово-Донський улус. Відомий під назвою Кримського за назвою столичного міста Крим (сучасний Старий Крим). Початково улус належав Муджи Яя, другому синові Чагатая. Унаслідок поразки Чагатаїдів в усобиці серед Чингізидів цей улус перейшов до рук Оранг-Тімура, сина правлячого хана Монгке-Тімура, 1269—79 ним відав сельджуцький султан Ізеддін Кейкаус, вигнанець з Анатолії. Далі його перебрав Туле-Буга, правнук Бату, а коли він 1287 став ханом — його брат Алгуй. У 14 ст. тут відомі улус-беки, які були родичами ханів по жін. лінії (Інак Кутлубуга, Мамай), а останнім був Бек-Ярик-оглан, правдоподібно син хана Тохтамиша. Завдяки присутності генуезьких колоній (див. Італійська колонізація Північного Причорномор’я) цей У. мав важливе екон. значення для Золотої Орди і перебрав на себе роль осн. центру міжнар. торгівлі після екон. і політ. занепаду Сарая. У 1-й пол. 15 ст. цей У. перетворився на суверенний Кримський ханат.
Донсько-Волзький улус зі столицею в м. Азак (сучасний Азов). на півдні сягав Кавказу. Пн. території включали рус. землі (Чернігівську, Муромо-Рязанську, Владимиро-Суздальську, Смоленську). Саме в межах цього улусу сформувалося і територіально розрослося Велике князівство Московське. Початково улус належав зятеві Бату. Серед його правителів відомий Могул-Буга, брат Тайдули, дружини хана Узбека, та Інака Кутлубуги. Пів-день улусу економічно занепав після цілеспрямованого руйнування військами Тімура 1395, що сприяло посиленню Великого князівства Московського.
Волзько-Уральський (Волзько-Яїцький) улус. До нього входила територія Волзької Болгарії. Улус належав безпосередньо ханові, тут була столиця Сарай, тому він носив назву "Великий улус". Унаслідок його екон. та політ. занепаду на його території в 1-й пол. 15 ст. сформувався незалежний Казанський ханат. Після розгрому улусу крим. ханом Менглі Ґереєм I 1502 у степовій пд. частині утворився Астраханський ханат (проіснував до 1556).