Українська поезія. - Ветка для общения на Украинском

Свидомый
Свидомый

Сообщений: 113412

00:44 29.12.2012

Пані Олена а москалі і Пушкіна не дуже любили.

Пиятики, карти і серцеві захоплення були звичайною формою проведення часу Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

Зібралася гроза, Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з”явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами у таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать… Он наводнил Россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает», - розпорядився монарх.
Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом`якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія була підпорядкована колегії закордонних справ, і, таким чином, заслання мало пристойну форму переадресації по службі.

Зупинимось детальніше на цьому періоді життя поета.

11 травня 1820- року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ:

Пушкін всебічно знав Україну, об’їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).
Уявімо собі українські міста і села сто шістнадцять років тому, які він проїхав за першим маршрутом у травні 1820 року: Добрянка, Борова, Буровка, Роїще, Чернігів, Горбова, Жуківка, Дрімайлівка, Ніжин, Почекін, Обичів. Ліси і болота Чернігівщини.
«Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало, с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах», - свідчить тодішній міністр державного майна.
Після Обичева Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, Іванівка, Лубни, Сотниківка, Хорол, Семенівка, Жуки, Рублівка, Кременчук. Дорога перерізала центр Полтавщини.
В Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); в Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же в Кременчуці він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два року Пушкін буде писати статтю, повну гніву і сарказму.
Переправившись через Дніпро дерев’яним мостом, Пушкін поїхав Катеринославщиною вже по правому березі річки. Через Верхнєдніпровськ, Романково, Карнауховку і в середині травня прибув на місце заслання до Катеринославу, де застудився і захворів. Тут треба було приступати до примусової служби. В бібліографічній літературі широко відомі епізоди зі спогадів лікаря Рудиковського та листів самого Пушкіна (катання по Дніпру, утікачі в кайданах, хвороба, зустріч з Раєвськими). Та це не вичерпує того, що йому довелось побачити в самому Катеринославі. Ми можемо лиш уявляти, на підставі архівних данних, який широкий був повстанський рух селян від Бахмата до Дніпра, на придушення якого царський уряд кидав озброєні батальйони. Ці враження вилилися через два роки в поемі «Братья-разбойники».
4 червня Олександр Сергійович їде з Раєвськими на Кавказ. Цей маршрут пролягав чудовим степом з могилами. Вони зупинялися на поштових станціях при Рябій могилі, біля Канцерополів, у колонії Неєнбурга. Біля Кічкаса – переправа через Дніпро. Згадки про острів Хортиця є в зошитах поета. Вони зупинялися в Олександрівську (тепер Запоріжжя), Павлівці (Комишувата), Оріхові, Карлівці, селищах Кінські Роздори, Бельмянське, Захар’ївське, Яр Комишуватий (Ксангуш) та у Маруполі. У першій половині червня тут іще цвіли червоні маки, безмежними хвилями шелестів ковиль. Читаючи «Полтаву», бачимо колоритні місця, навіяні Поетові степовою частиною України.

Далі починався Північний Кавказ. На кавказьких гарячих водах (нині Пятигорськ) Пушкін провів два місяці - з 5 червня по 5 серпня 1820 року.

У вересні місяці Олександр Сергійович після Кавказа, Тамані, Чорного моря і Криму через Перекоп, Каховку, Одесу, Тирасполь та Нові Дубоссари прибув до Кишинева. В листопаді того ж року йому вдається поїхати в Кам’янку на Київщину. На цей раз шлях його лежав через правобережну Україну. На протязі майже 400 кілометрів Пушкін спостерігав як у аракчеєвських селах солдати-кріпаки саджали шовковицю на вулицях і тягнулись струною перед начальством. Ці краї періодично вибухали заколотами. В Кам’янці Поет захворів і прожив у маєтку Давидових до початку березня 1821 року. У січні 1821 року Пушкін разом з Давидовими прибув до Києва на ярмарок. Вони гуляли мальовничими Дніпровськими кручами, відвідали могили Іскри і Кочубея в Лаврі, побували на горі Щекавиця, де за Несторовським літописом поховано князя Олега. Побували вони і на виставах трупи М.С. Щепкіна та в Зеленому готелі на Печерську (проти іподрому).
У Києві Пушкін написав, як це видно з автографів, три поезі: «Морской берег». «Красавица перед дзеркалом» і «Муза», після чого знову повернувся до Кам’янки. Тут 23 лютого була закінчена поема «Кавказкий пленник». Взагалі, перебуваючи у Кишиневі, Поет частенько приїзджає до Кам’янки, звідки у кінці квітня 1821 приблизно на місяць їде в Одесу. Тут у травні 1822 року було написано епілог і посвяту до «Кавказького пленника». Повернувшись з Одеси, Олександр Сергійович у грудні того ж року подорожує Бессарабією. В 1822 році, листопаді місяці, ще раз їде в Кам’янку тим же шляхом через Новомиргород. Цієї осені він написав там вірш «Адель». В липні 1823 року Пушкін переїхав на службу в Одесу, де захоплено працює над «Євгенієм Онєгіним»та пише біля 20 відомих нам ліричних віршів та політичних епіграм. Після цього за наказом генерал-губернатора Воронова прямує до Херсону і через 7 днів знову повертається до Одеси, але зі столиці прийшов царський наказ негайно вислати Поета в село Михайлівське Псковської губернії. І Олександр Сергійович, видавши розписку про те, що виконає наданий йому маршрут, не заїжджаючи до Києва 30 липня попрощався з Одесою. До Миколаєва їхав уже знайомою дорогою, а далі повертає на схід. Тут «на бреге синего Днепра» - переправа в Кременчук, а далі – той самий шлях на Хорол, Лубни, Ніжин, Чернігів, по якому Поет їхав чотири роки тому.
4 серпня 1824 року він залишив Україну. Невеселі 4 роки заслання минули. Невесело було поетові спостерігати життя людей на лоні чарівної природи і тому він у «Полтаві», згадуючи Укаїну, знаходить такі епітети: «и Малоросии печальной» або «Украина смутно зашумела». Бо тоді і справді в Україні було неспокійно: заколоти військових поселян, повстання від Бахмату до Катеринослава, повстанські загони Кармалюка, розбійник Горкуша на лівобережжі.

Пушкін писав

Такою була Україна за часів Пушкіна. Проїхавши країною біля 5700 кілометрів, побувавши у самому її серці, Поет у 1828 році написав «Полтаву», а 1829 року готує матеріали для написання історії краю: вивчає літературні джерела, збирає архівні матеріали, креслить карту України, читає фольклорні збірники, знайомиться з літераторами-українцями. Олександр Сергійович хоче ще раз побувати в Україні вже з власної волі, але тиски Миколи І здавили його, творчі плани обірвалися у поєдинку з кріпосницьким режимом. Але український народ пам’ятає Великого російського поета, його крилаті фрази стали частиною нашої лексики.