Українська поезія. - Ветка для общения на Украинском
09:38 05.04.2013
Севастопольский писал(а) в ответ на :
> Мы с Путиным так делаем.
Галантерейщик и кардинал спасут Францию! (с)
20:51 10.04.2013
"Коти біду дорогами поволі…""Чоловіче, запам`ятай, що Господь Бог, який сотворив тебе без тебе, спасти тебе без тебе - не може" Св.. Августин
Коти біду дорогами поволі Поперед себе колесом кривим. Мовчи і плач, що неорАне поле І заздри більше мертвим, ніж живим, Не смій підняти голову до неба, Тобі так фешеново із горбом. О, що тобі ще, чоловічку, треба? Щосвята йдеш з розтрощеним чолом З церков із мозком, сповненим ілюзій, Що корективи Сам в життя внесе, Едемом поки сниш у сірій смузі, Але без твого «Так!» дурня це все.
Ірина Мандич.
11:34 21.04.2013
Ой наржался)))Да уж,мозоль в дупе у барона Дмытра)))
22:19 16.05.2013
Чому не падає сонце?
Всі лікарі розводили руками: -Нічого вже не можна тут зробити. Вона помре.Це так,тільки між нами... А ій сказали: -Будеш сонце жити. Вона була маленьким Янголятком, І так втішала стомлену матусю: -Залишуся слухняним я дитятком, І завжди я на тебе подивлюся... -Чому? -На твоіх ручках буду спати. А ти мене гойдатимеш щоночі. Бо вмію я матусенько літати. Не можна цілувать сьогодні в очі. -Чому? -Бо ще не хочу я прощатись. Ти тільки лиш не плач,моя рідненька. Ну як би нам навік наобніматись?.. Так говорила,ніби вже старенька. А жила лиш сім весен і сім тижнів, А погляд-ніби сім століть прожила. -Ти сядь матусенько до мене ближче. Пробач,що я тебе так засмутила. Не слухай ти нікого,я молюся. А Бог великий,мою віру бачить. Я помираю?Та я ще сміюся!.. І Бог мене помилує,пробачить... На все в житті завжди Господня воля, Ти бачиш,яке сонце превелике? Але не впаде десь посеред поля. Бо хоче просто сонечко ще жити. Не має ручок,ніжок,але ходить, Не має оченят,але сміється. Маленьких діточок завжди знаходить. Матусю,я молюся... І здається, Що ця невіликовная хвороба До неі рук своіх не простягає. -Молись,матусю.І звернись до Бога, Бо віра силу превелику має... Сімнадцять весен вже порахувала, Сімнадцять зим під сонцем проходила. Бо віру в Бога в серці завжди мала. І сонце на долонечці носила...
Віда Вансель
09:17 18.05.2013
Коло виживання
Сиджу і думаю ночами Чому знущаються над нами Хвороби всякі й жити не дають, Я хочу зрозуміти в чому суть.
Учений скаже – ми ж їм їжа, До того ж і велика й свіжа, В природі кожен їжа і хижак, Всевишнім налаштовано все так.
Вбиваючи тварин для їжі, Для них ми теж істоти хижі, Невидимі бактерії для нас Такий же хижий і підступний клас.
Таке вже коло виживання І наші всякі намагання Позбутися всіх наших хижаків, Це тільки казочка для малюків.
Бо є закон пристосування, А ціль одна – це виживання В умовах, що утруднили життя, Якщо цього нема – кінець буття.
Планета без істот й природи Уже не матиме нагоди Прославитися розумом своїм, Бо мовчазним вже буде наший дім.
Георгій Грщенко
09:19 18.05.2013
Пора каяття
Витискаю із себе істини, Набиваю знаннями розум свій, Щоб зробилися мрії дійсними, Щоб покрились поляни розами.
Хоч не бачу, не чую – вірую, Щоб не трапилось – завше дякую, То дорогу ховає сірістю, То ясніє з Твоїми знаками.
Покоротшав мій шлях до світлого, Важкувато шукати правильне, І принади землі розквітлої Не здаються святою правдою.
Утікати уже нема куди, Організм став, що хочу лаятись, Сльози висохли – не заплакати Наступає пора, щоб каятись.
Мірошник Володимир.
21:40 03.06.2013
Любіть вчора, сьогодні і в віки[/b ] Напевно,так навчитись в світі жить, Щоби крізь сльози-усмішка найкраща. Коли втомився Янгол і лежить- То не будить те Янголя нізащо. І ще йому в житті допомогти, Злітать на небо,вичесати хмари. Потупцювать на них,щоби змогли Дощі розлити крапель отих чари. Зловити сім метеликів і їм На вушко нашептать свої бажання. Любити всіх на світі.Розповім Вас про своє найбільшеє прохання. Любіть Ви ні за що,тільки любіть. Людей,життя,морозиво,малюнки. Свою любовь на світ весь поділіть, Загляньте через вічність за лаштунки... Не дай нікому Боже тих наук, Щоби когось лиш смерть чиясь навчила Любити.Доторкнутися хоч рук, Не дай,щоби тоді заполонила Всю душу,розуміння на віки... І неможливість мить хоч повернути. Любіть.Бо лиш залишаться думки... Бо є сьогодні...І не повернути І за мільйон вчорашнього нам дня. Що буде завтра?Бог один лиш знає... Любіть сьогодні.Мить.Людей.Життя. Хто молиться за Вас...І Вас чекає...
21:41 03.06.2013
Люблю і не люблю Перегук з Володимиром Висоцьким
Я не люблю, як грім б’є за віконцем. Як йдуть улітку затяжні дощі. Я не люблю, як в очі світять сонцем, А поза - розпинають на хресті.
Я не люблю холодного мовчання, Злих окриків, коли летить слина. Я не люблю, як зраджують кохання, Як у смітник кидають почуття.
Я не люблю, як матір забувають, Коли душа є ноша для образ. Я не люблю, коли життя вбивають, Як тягнуть жили з тіла раз-у-раз.
Я не люблю, коли зима у ліжку, Як в очі заглядає самота. Я не люблю, коли не ходять пішки Оті, в яких є сильною хода.
Але люблю, коли цвітуть каштани, Коли щебече мило дітвора, Як гояться усі найглибші рани, Світ мліє від любові і добра.
17:01 07.06.2013
Зеркало не можем мы туда идти.Там занято избранными.
20:07 11.06.2013
Однажды вечером в кругу одной семьи, Шел разговор сердечный откровенный:
Однажды вечером в кругу одной семьи, Шел разговор сердечный откровенный: Что каждый подарил бы в знак любви Спасителю сошедшему на землю? Отец сказал: "Нет в мире ничего, Чего достоин Он любвеобильный! Я ноги бы в слезах омыл Его, Уставшие от стезей мира пыльных." "А я бы ложе лучшей простыней Усталому Спасителю покрыла, Чтобы нашел Он отдых и покой,"- С улыбкой нежной мать проговорила. И только мальчик маленький молчал, Задумчиво глядя во тьму, в окошко. "А ты бы что, сынок, Иисусу дал? - Спросил отец - Скажи нам честно, крошка." Ответил тихо мальчик: "У меня Игрушка есть для сердца дорогая, Из плюша я отдам Христу коня." И рассмеялась вся семья родная. Смеялись долго... Вдруг раздался стук. Дверь отворилась. Все умолкли сразу. В глазах отца семьи блеснул испуг: Вошел унылый бомж в одежде грязной. В опорках ноги, из прорех торчат Ступни немытые. Небритый, некрасивый. Униженность в осанке и в очах. "Что нужно вам?" - спросил отец брезгливо. "Нельзя ли мне в сарае вашем ночь Поспать?" - спросил униженно бездомный " Нет, нет!" - сказала мать - "Ступайте прочь! Мы на ночь не пускаем незнакомых". "Постойте, дядя!" - мальчик закричал, Слезу смахнув ладошкою украдкой.- "Я Богу дать лошадку обещал... Возьмите, дядя, хоть мою лошадку!..." Калитка тихо скрипнула опять, Семья сидеть осталась тесным кругом, Но глаз не смели ни отец, ни мать На мальчика поднять; ни друг на друга.
Мы часто в жизни не жалеем слов, Красивых слов, напыщенных ничтожных. На деле познаются лишь Любовь И Доброта, слова без дела ложны.
20:11 11.06.2013
Не пинай меня и не гони, я и так умру,поверь
Не пинай меня и не гони, я и так умру,поверь Всюду сумасшедшие огни, город - это запертая дверь я у выхода метро лежу, здесь теплей, нет снега и дождя просто так лежу - на вас гляжу,никого не жду, кого мне ждать? Кто-то бросит хлебушка кусок, кто-то пожалеет на ходу может и погладит кто разок - ЧТО ЦЕНЮ Я БОЛЬШЕ, ЧЕМ ЕДУ я лизну случайную ладонь, постараюсь заглянуть в глаза у меня в душе живая боль - некому о ней мне рассказать нет.. я не диванный чудо-пёс, я без родословной, из дворняг многое я в жизни перенёс, приютил бы кто-нибудь меня просто свистнул : "ну пошли,дружок"... даже бомж, согласен на бомжа пусть он видом вас ввергает в шок, ДЛЯ МЕНЯ ВАЖНА ЕГО ДУША где-нибудь, подальше от людей, с ним уснём, лишь ночь зажжёт огни в коробе без всяческих затей, нужные друг другу и одни он меня обнимет, так теплей... охранять я стану его сон
Алла Войтенко
14:02 18.08.2013
А я усе блукаю по дощах. Старий острожник з совістю легкою. Колись і вам явлюся при свічах. І розкажу про все, чого не скоїв. Ще дзвонить дзвін. Ще славиться цей світ. Гуде з криниць печаль його бездонна. І б’є бокал за сотні ваших літ Кульгавий привид п’яного Війона. Вас не лякає сива-сива тінь І чорна кров, запечена на скроні… Нам не забракне вічності. Амінь. Допоки степом ходять білі коні.
Роман Скиба
17:01 18.08.2013
Вставайте, кайдани порвіте та вражою злою кров*ю Волю окропіте.
