> Кстати есть некоторые неточности в написании слов.Извеняйте ,использовал переводчик для непонимающих украинский язык
Ти не разумеэш украинський язик?
10:18 19.03.2012
капитан Себастьян Перейра ... писал(а) в ответ на :
> Свидомый писал(а) в ответ на сообщение:
>> Кстати есть некоторые неточности в написании слов.Извеняйте ,использовал переводчик для непонимающих украинский язык
> > > Ти не разумеэш украинський язик?
Не не я .переводчик российский не разумеет...потому так переклал шо б ты Бранко не стонал шо на российском ресурсе по украински розмовляют.кстати если хочешь я украинский вариант выложу ..Скажу шо Бранко попросыв.
10:21 19.03.2012
Для Бранко.
РУСИНИ
З XIV–XVII ст.ст. у науковому обігу існує велика кількість історичних документів (політичних, юридичних, церковних), які не залишають найменшого сумніву, що і в литовсько-руську і в наступну — козацьку добу національна територія України йменувалася далі Руссю, а її мешканці — русинами. Це підтверджують тогочасні літописи, хроніки, мемуари, поземельні акти, привілеї-данини, заповіти, книги записів Литовської метрики, Руської метрики і т. д. Наприклад, київського воєводу Костянтина Острозького (1526–1608) в тогочасних документах постійно називають русином. Мелетій Смотрицький так писав на порозі XVII ст. про національну ідентичність: “Не віра робить Русина русином, Поляка поляком, Литвина литвином, а народження і кров руська, польська та литовська”.У Смотрицького “русин” — це не хто інший як українець. У 1620 р. черкаський підстароста Семен Лико прокоментував королівський судовий позов, написаний до нього польською мовою, у такий спосіб: “то страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго мл., жем русин, а позви міні по полску шлеть”.3Славнозвісний полеміст Іван Вишенський підписувався так: “Іоан русин Вышенскій”. Або запис датований 1616 р. “И о той дорозЪ вашей што и ляхомъ и русиномъ ся указовать”. Аналіз величезної кількості джерел дав М. Грушевському підставу твердити, що подільська і, зокрема барська, околична шляхта в XVI ст. йменувалася в офіційних матеріалах “русинами”. В праці “Хмельниччина 1648–1649 у сучасних віршах”, заперечуючи тезу польських істориків (додаймо і російських) про нібито виключно соціальний, а не національний характер Хмельниччини, І. Франко розглядає тогочасні польські вірші, з яких одностайно випливає, “що се було повстання руського люду. Русь піднялася проти поляків, Русь хоче вигнати ляхів із своїх границь”. У віршах говориться: “Nigdy się Mazur z Rusinem nie zgodzi” (ніколи поляк не погодиться з русином). Класик старопольської літератури Б. Зіморович (1597–1677) у циклі віршів “Sielanki nowe ruski” так змальовує польсько-руський національний антагонізм: Gdym go prosił, żeby mi jak swemu folgował, Rzekł na to, żeśty Rusin, kotiuho, niedoszły, Bo mięsem lackim ruski kości twe obrosły. У народній думі “Похід на Молдавію” національність гетьмана Богдана Хмельницького чітко визначається — “русин”: Ей Іване Потоцький, королю польський. Ти ж бо то на славній Україні п’єш, гуляєш, А об моїй ти пригоді нічого не знаєш, Що ж то ваш гетьман Хмельницький Русин, Всю мою землю волоську обрушив. У “Літописі Самовидця” здибуємо скаргу на польські утиски до 1648 р., коли всім було добре за винятком “аніжелі найліпшому християнинові русинові”. В іншому місці: “По смерти же князя Олелковича, в року 1340 корол полский Казимір Первий, княженіє Кієвскоє на воєводство премінил, і всю Малую Россію на повіти розділил, із русинів постановил воеводи, каштеляни, старости, судіи и прочіи урядники”. Якщо простежити історичний розвиток термінології, то занепад старої етноніміки, зокрема терміну “русин”, започаткував Андрусівський договір. За ганебним Андрусівським договором про поділ України, укладеним між Польщею і Московщиною у 1667 році, Москва одержала Лівобережжя і “тимчасово” на два роки місто Київ, а Польща — решту українських земель, за винятком Закарпаття, яке належало тоді до Угорщини. Запорізька Січ потрапляла під спільну протекцію Польщі та Москви. Таємна змова за спиною українського народу двох імперіалістичних хижаків — одного зі Сходу, другого із Заходу — роздерла навпіл живе тіло України. На Півдні нависала над Україною ще третя, не менш агресивна, сила — мусульманська Туреччина і її сателіт Кримське ханство. З 1672 р. Поділля перебувало під владою турків, що націлювалися на Львів і Київ. Так Україна потрапила в смертельні геополітичні “кліщі”. До речі, цей же нещадний механізм геополітичних “кліщів” зловісно проявив себе при розділах Польщі, а в новітніх часах при розгромах Німеччини у двох світових війнах. Українська козацька держава при тодішньому співвідношенні мілітарних сил встояти проти геополітичних “кліщів” не мала шансів. Зрештою, проти спільної коаліції таких могутніх тогочасних імперіалістичних держав, як Московія, Польща і Туреччина з їх грізним військовим потенціалом, не мала шансів вистояти жодна держава Європи. Андрусівський договір дав початок жахливому періодові в історії України — “великій руїні”, коли народ терпів безперервний тягар зовнішнього тиску і внутрішніх чвар. “Руїна” закінчилася нещасливою для українців Полтавською битвою (1709 р.), після якої московські військові гарнізони остаточно засіли по містах Лівобережжя. Саме тоді (1721 р.) наступила зміна назви Московського царства на Російську імперію. Так з’явилася етнонімічна невизначеність: змішування нащодень, а не лише під гусячим пером у церковних канцеляріях, таких термінів, як Русь-Россія, русин-русскій, що довело до загрозливого для національної ідентичності баламутства. Не менш небезпечним був насаджуваний Москвою асиміляторський термін “малорос”. “Старший брат” замість “русина” став нас називати то “малорусом”, то “южноруссом”, то “черкасом” або “черкашанином”, а то й просто “хохлом”. Заступником загроженому етноніму “русин” на Лівобережжі певний час служив термін “козак”, який радше означав станову приналежність. “Козацтво, що ніколи не переставало бути лише суспільною верствою, ставало репрезентантом цілого народу, а наслідком того терміни: нарід козацький, нарід козако-руський, і заміна понять козацтва і українсько-руського народу — се річ широко розповсюджена в другій половині XVII і XVIII віках”. Відгомоном цих подій є такі слова в національному гімні: Душу й тіло ми положим За нашу свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду. В українській мові слово “козак” стало означати вільних, гордих, гарних, відважних людей взагалі. У побутовій польській мові слово “козак” означає надзвичайно відважну людину. За таких трагічних обставин країна втрачала свою давню, історичну назву, а народ — ім’я. Про тодішню хисткість в означенні національного імені можуть свідчити записи, які робили студенти. “Українці, записуючись до університету, вказували свою національну приналежність: “українець греко-руської віри”, “козак”, “киянин”, “з України руський”, “рутен”, “з Києва на Україні” тощо”. Після полтавського погрому і жорстоких московських репресій частина козацької старшини, усвідомлюючи безнадійність історичної перспективи, стала швидко російщитися, поквапливо переходячи в розряд імперського дворянства. Характерними є тут погляди О. Мартоса, сина відомого скульптора. Він, “схиляючи голову перед могилою гетьмана І. Мазепи, меланхолійно зауважував, що його Батьківщина, втративши своє ім’я та хоробре козацтво, розділила долю багатьох інших, колись славних народів”.Процес руйнації українського етносу, перетворення його в етнографічну масу був довершений покріпаченням селян за Катерини II. У 1793 р. в результаті чергового поділу Польщі також і Правобережжя потрапило під московське панування. Корінна людність Правобережжя — закріпачені, неписьменні селяни трималися ще тоді свого прадавнього етноніму “русин”. У тогочасній драмі київського походження полякам закидалося, що їм миліший єврей “нежели Русин”.Про широке функціонування на Правобережжі етноніму русин свідчать, зокрема, дані з етнографії. Наведемо для ілюстрації кілька прикладів. “Питав єден чоловік турчина: для чого вони мают по кілька жінок? Турчин єму відказав, жи Бог, як роздавав жінки, то турчин всамперед прибіг: то Бог єму дав кільканадцят. Прибіг поляк, — то Бог єму дав п’ять. Прибіг русин — то єму Бог дав три”.В тогочасних народних казках Правобережжя оповідається: “Як поляк русина повісив”, або як “Каже поляк до русина”. У народного подільського етнографа А. Димінського, що зібрав у 1850-х роках силу-силенну фольклорних матеріалів, за словами акад. А. Лободи, “термін “русский” найчастіше прикладається до “русина”, а не до “росіянина”. Росіян А. Димінський зве москалями або навіть #####ами У волинській казці про змія говориться “як змій по Русі літав, Русом напахався, і йому Русин воняє”.Автор віршованих переробок народних приказок Поділля, славетних “Співомовок”, писав, наприклад, у вірші “Три царі” (1859): Циган, русин, третій лях Про то говорили, Якби царство хто їм дав, Що б вони робили. Але й на Правобережжі етнонім “русин” через створене російською адміністрацією баламутство термінів став теж затрачатися. Явище втрати етноніму не пройшло повз увагу знаменитого народознавця XIX ст. Павла Чубинського: “Малорус, там де він зустрічається з поляком, молдаванином, угорцем, там він твердо знає, що він — Русин”.21 А там, де зустрічався з “русским”, то розгублювався. На початок XX ст. в хотинському повіті було 112 сіл, де жили люди, які називали себе “русинами” і 22 мішаних з молдаванами села. З погляду вищенаведеної стислої історії вживання етноніму “русин” в XIV–XIX ст. дивним виглядають такі відомості сучасного шкільного підручника: “Назва “Україна” походить від слова “край” і “країна”. Поряд з цією назвою побутували і традиційні місцеві назви: “Русь”, “Руська земля”, “Галицька Русь”, “Карпатська Русь”. Українці Карпатської Русі називали себе русинами”.Насправді не існувала “традиційна місцева назва” Карпатська Русь і, звичайно, називали себе русинами не лише мешканці цієї міфічної Карпатської Русі, а споконвіку, довший час, весь український народ. Проте, можливо, автори підручника спиралися на лист “Великому вождю товаришу Сталіну”, що його надіслала в 1944 р. до Москви купка православних закарпатських білоемігрантів та москвофілів. Вони просили Сталіна включити Закарпаття до складу СССР під назвою “Карпаторусская Советская Республика”. У листі далі говориться: “Желания и мечты наших предков были всегда те, чтобы наша область за Карпатами, заселена русинами, т. е. Руси-сынами, возвратилась к своей матери Великой Руси… сам народ именует себя: “карпаторусс”, русин, т. е. Руси-сын, вера “русская”, жена “русская”, мама “русская” и т. д. С названием: “Украина”, “украинский”, наш народ был познакомлен только под чешским владычеством, после первой мировой войны, и то интеллигенцией, пришедшей из Галичины”. З тої етнонімічної авантурної затії в той час нічого не вийшло. Ми ще вернемося потім до розгляду етноніму русин в Західній Україні.
10:23 19.03.2012
Все-равно поздновато, позднее средневековье. Русинами уже назывались предки русских, начиная со средневековья, т.е. на 500 лет раньше, примерно.
Увы и ахъ.
10:40 19.03.2012
KontrR писал(а) в ответ на :
> Szlachta писал (а) в ответ на сообщение :
>> Странные мацкалы, называют украинский язык диалектом русского, а сами Этот диалект НЕ понимают. >> Ну артисты.
> > В армянского более 20-ти диалектов ... Тоже не все друг друга понимают ... И сугробы, никто от армянства не отказывается ..
Нохчи друг с другом разговаривают на русском. Я имею в виду нохчей с гор и равнин. А вроде одна народность. Szlachta писал(а) в ответ на :
>С армянским языком плохо знаком, так, пару десятков слов помню, не больше. > Поэтому спорить не буду.
> Но ведь я в два сказал. > О том что мацкалы Считают украинский язык диалетом русского, но визжат и жалуются в истерики что Ничего не понимают. > Почему так?
Да понимаем. Что тут не понять. Только сбивают с толку латинские буквы, введённые в воляпюк австрияками, поляками и оставленные большевиками.
11:17 19.03.2012
капитан Себастьян Перейра ... писал(а) в ответ на :
> Szlachta писал(а) в ответ на сообщение:
>> Москалям абыдно, да?
> > Нам не обидно. Мы не подобны венграм и румынцам.
Так у нас угорские жупаны и румынские бояре русских не облагораживали пользуясь правом "первой ночи".
11:25 19.03.2012
Volk писал(а) в ответ на :
> латинские буквы,
КАКИЕ ?
12:34 19.03.2012
нет не назывались.предки так называемых русских назывались московиты,затем великороссы.и только совсем недавно великороссы присвоили себе исключительное право называться русскими.но кое в чем бранко прав.это в ассимиляции русинов московитами в великоросов.и как американец далек от своих английских корней так ассимилированный в великоросса русин забыл о своих укранско-русинских корнях.
13:02 19.03.2012
Свидомый писал(а) в ответ на :
> и как американец далек от своих английских корней так ассимилированный в великоросса русин забыл о своих укранско-русинских корнях.
Точно. Нонешним русским орать о том шо они русские, это равносильно тому шо индусы будут орать о том шо они англичане.
13:32 19.03.2012
Свидомый писал(а) в ответ на :
> нет не назывались.предки так называемых русских
Статью "О Русинстве" читав?
15:04 19.03.2012
Свидомый писал(а) в ответ на :
> предки так называемых русских назывались московиты,затем великороссы.и только совсем недавно великороссы присвоили себе исключительное право называться русскими.
Где, в каком первоисточнике русские называли СЕБЯ московитами?
16:48 19.03.2012
KontrR писал(а) в ответ на :
> Где, в каком первоисточнике русские называли СЕБЯ московитами?
А какие вообще от них есть "первоисточники". Почитай о о них записи людей, кто их видел - поймёшь глупость своего вопроса
ДЕ ЛА НЕВИЛЛЬ ЗАПИСКИ О МОСКОВИИ
НРАВЫ И РЕЛИГИЯ МОСКОВИТОВ /Г48, П47/
Московиты, собственно говоря, варвары. Они подозрительны и недоверчивы, жестоки, прожорливы, скупы, плутоваты и малодушны, все они рабы, за исключением 3 иностранных семей, то есть князей Черкасских (Sirkache) 1, владетелей одноименной области, имеющих огромные богатства, Голицыных и Артамоновича (Harthemonewich). Кроме того, они очень невежественны и не смогли бы ничего хорошего сделать без немцев (alemands), которых много находится в Москве. Они очень грязны, хотя весьма часто моются в особых помещениях, обогреваемых печами так сильно, что никто в мире, кроме них, не мог бы выдержать этого жара. Мужчины и женщины находятся вперемеж в этих банях, которые обычно строят на берегу реки, чтобы те, выходящие, могли бы броситься в прохладную воду, что они и делают как зимой, так и летом. Хотя они очень крепки, они куда более чувствительны к холоду, чем поляки. Они едят и пьют очень плохо, всю их пищу составляют огурцы и арбузы из Астрахани (d`astrakan), которые они летом мочат, а также мука и соль. Они не едят вовсе ни телятины, следуя правилу, которое неудобно назвать, ни голубей, потому что Св. Дух явился нам в его облике 2. Люди одеты почти так же, как поляки, богатые носят зимой одежду из голландского сукна, подбитого прекрасными мехами, а на головных уборах по несколько драгоценных камней, и почти у всех — мелкие жемчужины, которые очень распространены в этой стране, а летом носят платье из персидского и китайского шелка.
Одежда женщин (В Г. одно слово зачеркнуто) на турецкий манер. Мечтой беднейших из них является иметь головной убор из персидской ткани, более или менее дорогой. Богатые же украшают его драгоценными камнями или жемчугом. Их зимние платья сшиты колоколом, вышиты золотом и оторочены куньим мехом, а летние — из китайской камки. Волосы не видны из-под их уборов. Им очень трудно ходить, из-за обуви, сшитой в виде сандалий и облегающей ступню подобно туфлям 3. Сумасбродство этих женщин заходит так далеко, [168] что они красят свое лицо, придают ему тон, который им нравится, и выщипывают брови 4.
Они очень падки на иностранцев и очень легко решаются на близость. Они совершенно не жалуют своих /Г49, П48/ мужей, которые ревнивы только к тем, кого нет поблизости. Московиты очень любят передвигаться и ездят очень быстро. Их экипажи жалки. Большая часть их них летом ездит по городу верхом на дурных лошадях, причем впереди бегут их слуги с непокрытой головой. Зимой они впрягают эту клячу в сани, которые и являются их единственным экипажем. Что же касается женщин, то большинство их имеет только жесткую карету, в роде паланкина, которую везет одна лошадь и в которую садятся по 5 или 6 человек прямо на пол. И хотя в Москве от 5 до 600 000 жителей (В Г. первоначально было "жилых домов", затем исправлено на "жителей"), не наберется и 300 таких карет, но зато есть более 1000 маленьких повозок в одну лошадь, которые развозят людей из одного места в другое.
В Москве есть несколько карет на французский манер, которые самые богатые люди выписали из Голландии и Данцига (Danzik).
Царские кареты стары (у них также большая необходимость в мебели)*; причина в том, что они никогда не приобретают их, надеясь получить их от иностранных монархов или послов. Самые красивые из них сделаны по местной моде: одни с дверцами, а другие в виде паланкина. Их сани великолепны. Открытые сани украшены позолоченным деревом, обиты внутри гладким бархатом и грубо оторочены галуном. Они впрягают в них шесть лошадей, упряжь которых украшена тем же бархатом, что и сани. Крытые же сани сделаны в виде кареты, со стеклами, отделаны снаружи красным сукном, а изнутри соболиными мехами. Там они лежат во время путешествий, которые они проделывают зимой, благодаря этому удобству, даже и ночью.
Когда Цари едут в карете или в санях по городу, то движутся медленно, стрельцы же выстраиваются рядами вдоль улиц, где они должны проехать. Перед ними, как во время процессий, идут люди, которые летом поливают [дорогу] водой, а зимой песком. У городских ворот они меняют свои прекрасные экипажи и дальше едут на загородных.
Цари имеют в окрестностях Москвы несколько деревянных дворцов, которые неправильно называют потешными, поскольку там нет ни садов, ни гуляний. Они только окружены стенами, из [169] боязни нападений поляков и татар, что часто случалось 50 лет тому назад.
Царь Петр (он очень высок ростом, хорошо сложен, красив лицом. Глаза у него достаточно велики, но такие блуждающие, что тяжко в них смотреть; голова все время трясется)* развлекается, стравливая своих фаворитов; часто они убивают друг друга, боясь не потерять милости. Зимой он приказывает рубить большие проруби во льду и заставляет /П49/ самых знатных вельмож ездить по нему в санях, где они проваливаются и тонут из-за тонкого нового льда. Он также забавляется, звоня в большой колокол. Его главная страсть смотреть на пожары, что часто бывает в Москве, поскольку никто не берет на себя труд тушить огонь, пока не сгорит от 400 до 500 домов (каждый из этих домов не больше немецкого или французского хлева, к тому же их продают на рынке уже готовыми) 5.* В 1688 г. сгорело 3000, и за четыре месяца прошлого года я видел три пожара, каждый из которых уничтожил от 5 до 600 домов. Эти несчастья /Г51/ связаны с их привычкой напиваться, а также с небрежностью, ибо они забывают гасить горящие свечи, которые ставят (mettent) перед иконами в комнатах 6. Посту у них предшествует карнавал, который длится столько же дней, что и сам пост 7, когда беспорядок столь велик, что иностранцы, которые живут в пригородах, не решаются почти (quasy) выезжать и заходить в город, поскольку они убивают друг друга, словно звери, и режутся большими ножами в виде штыков. Лучший друг убивает в этой стране своего товарища, если подозревает, что тот может украсть (pouvoir voller) (П: украсть (voller)) копейку или су. Для того, чтобы ослабить беспорядки, довольствуются усилением отрядов стражников, но солдаты, столь же корыстные, как и все остальные, приходят только после того, как дело сделано, и ограничиваются своей долей добычи, так что преступник уверен, что спасется. В этой стране не ужасаются, находя каждый день убитых людей на улицах. Они так много едят, что вынуждены спать после обеда по меньшей мере три часа и ложиться после того, как поужинали, зато встают они очень рано. Так же они ведут себя и в армии, где спят все, вплоть до часовых. Летом они в полдень раздеваются догола и купаются, если они живут близко от воды. Они не любят дождей, редких в этой стране. Они все носят шапки, и когда встречаются, то крестятся и пожимают друг другу руки. Я думаю, что они призывают Бога в [170] свидетели своей неверности, так как вероломство, является одной из их добродетелей. Продолжение -
17:17 19.03.2012
Что может написать лицо, работавшее на польскую корону, а по другим сведениям - просто вымышленное. Как следует из вводного слова к его сочинению, родственник польской королевы, маркиз де Бетюн, предложил ему проследовать в Москву с целью сбора данных о переговорах России со Швецией и Бранденбургом. В 1713 г. библиофил Ленгле де Френуа охарактеризовал «Записки» Невиля как компиляцию из более ранних книг, составленную "не выходя из кабинета" плодовитым литератором Адрианом Байе.
17:33 19.03.2012
Великоросс писал(а) в ответ на :
> В 1713 г. библиофил Ленгле де Френуа охарактеризовал «Записки» Невиля как компиляцию из более ранних книг,
Ну как может быть "из более раних книг", если он там-же описывает Петра1 Царь Петр (он очень высок ростом, хорошо сложен, красив лицом. Глаза у него достаточно велики, но такие блуждающие, что тяжко в них смотреть; голова все время трясется)* развлекается, стравливая своих фаворитов; часто они убивают друг друга, боясь не потерять милости. Зимой он приказывает рубить большие проруби во льду и заставляет /П49/ самых знатных вельмож ездить по нему в санях, где они проваливаются и тонут из-за тонкого нового льда. Он также забавляется, звоня в большой колокол. Его главная страсть смотреть на пожары, что часто бывает в Москве, поскольку никто не берет на себя труд тушить огонь, пока не сгорит от 400 до 500 домов
> Где, в каком первоисточнике русские называли СЕБЯ московитами? > А какие вообще от них есть "первоисточники". > Почитай о о них записи людей, кто их видел - поймёшь глупость своего вопроса > > ДЕ ЛА НЕВИЛЛЬ
> ЗАПИСКИ О МОСКОВИИ > > НРАВЫ И РЕЛИГИЯ МОСКОВИТОВ
Вопрос был где СЕБЯ называли.
А вы дали де Невила.
В оригинале:
Relation cuvieuse et nouvelle de Moscovie, contenant l`etat present de cet Empire, les Expeditions des Moscovites en Crimee en 1689. Les causes de derniers Revolutions. Leurs Moeurs et leur Religion. Le recit d`un voyage de Spatarus par terre, a la Chine. — Paris, 1698)
Moscovites-по латинский москвичи.
Moscovie-Москва.
Вы что хотели доказать приведя сей текст? Что вы свидомый?
