Тема для наших друзей-украинцев ( українською мовою )
11:19 07.06.2011
Впродовж трьох днів господарем Львова був... джаз! Музику Alfa Jazz Fest у виконанні понад ста видатних музикантів з різних куточків світу можна було послухати на трьох майданчиках — двох у центральній частині міста, вхід на які був безкоштовним, і в Парку культури ім. Б. Хмельницького — на гала-сцені. Як розповів «Дню» джазмен і ведучий концертів Олексій Коган, стільки музикантів світового масштабу збирають лише вибрані, вишукані фестивалі. Тож, поза сумнівом, такого фантастичного джаз-проекту ще не знав не лише Львів, а й Україна!
— Ми переконані: музична подія матиме продовження і в наступні роки — наповнить новим змістом фестивальний феномен Львова, підвищивши його до європейського рангу та стандартів, а підсилить сприйняття джазової музики різних стилів і напрямів унікальна архітектура та атмосфера міста Лева, де перехрещуються туристичні та мистецькі маршрути багатьох країн і континентів, — підкреслює Коган.
Відкрив Alfa Jazz Fest відомий американський джазовий гурт Spyro Gyra (Спайро Джайра), а ще львів’яни та гості міста почули гітариста Джона Скофілда, трубача Вінтона Марсаліса, саксофоніста Білла Еванса, піаніста Джеффа Лорбера й контрабасиста Рона Картера. Участь у фесті взяли й відомі російські, білоруські та вірменські виконавці. Зокрема, російський піаніст Андрій Кондаков виступив разом із бразильським Brazil All Stars. Україну представляли кияни Віктор Павелко, Усейн Бекіров, Олександр Муренко, Наталя Лебедєва, харківська група Acoustic Quartet та львівська команда ShockolaD.
20:28 07.06.2011
Что -то мой дед .заключённый Краслага не вспоминал,что восстание подняли бандеровцы.Листовки тоже печатали на украинском.Или теперь на украинском и Иисус розмовляв.Дед кстати был реабилитировн ,получил квартиру,пенсию его дети компенсацию.Так,что ужасы этих историй все давно знакомы .Но про героев УПА-ОУН вдруг заверховодившими лагерем ,где было полно фронтовиков набора 1949 года-не знали.Кстати для русских почитателей Сталина.Он ведь после войны в основном не избавлял Россию от евреев ,он избавлял Россию от воинов -победителей,опаленных пламенем войфны,не боявшимися смерти и лишений,познавших фронтовое братство и увидевших Европу.Ему нужно было избавиться от их свободного духа Победы И он избавился от них в лагерях и остальным указал их быдляцкое место.
20:46 07.06.2011
Sioncom писал(а) в ответ на :
> Что -то мой дед .заключённый Краслага не вспоминал,что восстание подняли бандеровцы.Листовки тоже печатали на украинском.Или теперь на украинском и Иисус розмовляв.Дед кстати был реабилитировн ,получил квартиру,пенсию его дети компенсацию.Так,что ужасы этих историй все давно знакомы .Но про героев УПА-ОУН вдруг заверховодившими лагерем ,где было полно фронтовиков набора 1949 года-не знали.Кстати для русских почитателей Сталина.Он ведь после войны в основном не избавлял Россию от евреев ,он избавлял Россию от воинов -победителей,опаленных пламенем войфны,не боявшимися смерти и лишений,познавших фронтовое братство и увидевших Европу.Ему нужно было избавиться от их свободного духа Победы И он избавился от них в лагерях и остальным указал их быдляцкое место.
Ну пане шановний то не я видумав.Відомий факт щодо УПА і ОУН.Дійсно ніхто і не сперечається що бандерівці підіймали повстання разом з фронтовиками яких зробили ворогами .Ну хочеться вам щоб було по іншому ,ну то ваша справа.Але є факти які відомі і вивчені.Ви краще москалям розкажіть як вони російського мужика -воїна робили ворогом.
20:53 07.06.2011
Ну ось довідка( справка).
Кенгирское восстание — восстание заключённых Степного лагеря в лагпункте Кенгир под Джезказганом 16 мая — 26 июня 1954 г. В восстании приняли участие около 8 тысяч заключённых, большинство из них — осуждённые за военные, тяжкие и политические преступления украинцы, а также русские, прибалты, евреи, белорусы и др. Заключённые требовали встречи с представителями советского правительства. Замминистра МВД СССР пообещал все выполнить, погасив таким образом бдительность восставших и приказал взять штурмом лагерь.Всего в Степлаге содержалось украинцев 46 % — 9596 человек, среди которых было много бывших членов ОУН и бойцов УПА, «лесных братьев» из Прибалтики 22,4 % — 4637 человек, русских 12,8 % — 2661 человек.
Сприймайте правду якою вона є.Я хотів би звернути вашу увагу на такий факт.Бандерівці разом ,пліч опліч, з фронтовиками відстоювали своє право на гідність.Вже в ті часи вони подали один одному руку.То чому зараз з німцями товаришують а своїх українців вважають за пройд?Може вже час зрівняти всіх в правах на повагу.Народну повагу.
22:22 08.06.2011
Україна капіталістична чи феодальна? Хто не чув про те, що в Україні у 1990-ті, мовляв, відбувалося первинне накопичення капіталу, що саме це і спричинило всі тодішні суспільні лиха, зокрема, невиплати зарплат, появу рекету, загарбання державної власності, численні вбивства бізнесменів і політиків та авторитарний стиль правління Леоніда Кучми?
Хто не знає про те, що нині в Україні вже утвердився капіталізм, і тому невпинно зростають ціни на споживчі товари та утримання житла, за все, навіть за безплатні (якщо вірити Конституції) медицину та освіту слід чимало платити, а проста людина безправна перед великим бізнесменом і дрібним чиновником? Хто, зрештою, не бачив на телеекранах учасників руху «Антикапіталізм» – нових українських лівих, котрі вбачають у капіталістичних відносинах головну загрозу країні та її громадянам, джерело всього найгіршого у сьогоденні? Чули? Повірили? А тепер забудьте про те, що ви чули і в що повірили. Тому що українська реальність значно складніша, ніж запозичені з підручників схеми. Адже ту соціально-економічну систему, що створена в Україні за останні 20 років, од сили можна називати капіталізмом; великі статки фінансово-промислових акул – це ще не капітал; про класи ж у західному сенсі слова, зокрема й середній, говорити не доводиться, навіть у розумінні Карла Маркса, зафіксованому в «Капіталі». Й ось чому.
Що таке капіталізм? Його матеріально-технічна оболонка – це те, що називають індустріальним суспільством; це раціонально вибудована система розширеного машинного (в нашому випадку – автоматизованого та комп’ютеризованого) виробництва товарної продукції; юридичне наповнення – це правова держава з вельми жорсткими і «холодними» стосовно індивіда, але для всіх обов’язковими нормами; соціальна структура його базується на макрогрупах – класах (стратах), – та об’єднаних як відносно стабільними умовами життя та способами одержання необхідних для нього засобів, так і певними ментально-психологічними константами плюс (що не найостанніше за значенням) можливістю вільно обстоювати свої інтереси політичними методами. Капіталізм передбачає домінування приватної власності на засоби виробництва, юридичну рівність усіх учасників економічного й політичного життя та свободу (в межах законів) суб’єктів господарювання.
А тепер – увага! – ключове запитання: чи є в Україні приватна власність на засоби виробництва? Запитання не таке просте, як видається. Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, процитую фрагмент зі скарги реєстрових козаків польському сеймові 1648 року – тут мова йде саме про засоби виробництва тієї доби, про козацьку власність: «Хутори, сіножати, луки, ниви, рілї, стави, млини – щоб тільки панови урядови сподобалось у нас козаків – силоміць відбирають, нас самих без усякої вини обдирають, бють, мордують, до вязниць сажають, на смерть за наші маєтки забивають, і так силу товаришів наших поранили і покалїчили... Щоб тільки у нас котрому сподобало ся – чи кінь якийсь добрий, чи зброя, чи щось иньше – відступай йому, нїби то продажею, але пів-дурно; а не відступив – тодї журись, неборако-козаче, собою!.. Аби вирвати від козака, що у нього побачать, зараз до тюрми, до вязницї, давши аби яку причину: викупай тодї, козаче-небораче, душу свою до наготи – давай своє в нагороду». (цитую за М. Грушевським).
Як бачимо, у реєстрових козаків (йдеться-бо не про голоту, а про публіку заможну, зі своїми ставами та млинами) начебто є приватна власність, яка дає змогу займатися розширеним товарним виробництвом (відомо, що збіжжя з України у ті часи через Гданськ надходило до Західної Європи). А водночас власність ця будь-якої миті може опинитися в руках урядовців чи магнатів, якщо їм заманеться. Хоча начебто є якісь закони, але виконання їх ніким і нічим не гарантоване, можна, звісно, скаржитися сейму чи королеві, та чи дасть це результат? Ні. Однозначно ні. Варто звернути увагу на рік, коли була написана ця скарга реєстровиків, – 1648-й...
Приблизно така сама ситуація з приватною власністю та капіталом в Україні. Ясна річ, не із власністю мільярдерів – там усе відбувається залаштунково, не так публічно й нахабно, але... От, скажімо, найбагатша людина країни торік, за даними журналу Forbs, потроїла (!!!) свої статки. Цікаво, як? Нові заводи не побудовані, пароплави-літаки – також. Загарбанням дрібної власності так не збагатишся. Проте, якщо згадати, що найбагатша людина до того ж є одним із чільних можновладців (не обіймаючи формально жодної посади, крім депутатської, так і Сталін тривалий час був рядовим депутатом), то неважко дійти висновку: утричі багатшим за рік можна було стати виключно за рахунок використання влади як важеля для збільшення власності та доходів. Не буває капіталістів, які так стрімко багатіють, – хіба що йдеться про гравців на фінансових ринках, але то радше лотерея, ніж бізнес. Отака-от в Україні «приватна» власність, захищена начебто усіма законами: вчора була ваша, сьогодні стала наша, бо тепер ми при силі, ми при владі.
Сформувалася ж ця квазіприватна власність зовсім не шляхом первинного накопичення капіталу. Адже ще до початку 1990-х великий капітал був накопичений і концентрований, виробництво в СРСР було крупнотоварним, аж надто деформованим за всіма структурними параметрами. Була потужна виробнича й науково-технологічна база економіки, правда, не дуже придатна за своєю структурою для ефективного використання в сучасному світі, позак практично весь СРСР був гігантським військово-промисловим комплексом, із незначними доважками цивільного господарства. Звісно, цю базу слід було докорінно реструктуризувати, але основу ж мали. Тепер її у багатьох галузях уже немає. Не було у нас і «дикого капіталізму», адже це не капіталізм, коли не відбувається капіталізації підприємств, їхної постійної модернізації, зростання частки виробничого споживання, інвестицій тощо. Донині майже всі приватизовані виробництва, коли йдеться про важку металургію, гірничу справу чи машинобудування, просто використовуються на повну потужність без заміни основних фондів, до повного спрацювання і навіть більше. Щодо кількості заводів та фабрик, верстати та інше причандалля яких новий власник просто порізав на метал і продав, не так легко перерахувати, навіть приблизно; ясно одне, що рахунок іде на сотні, якщо не на тисячі, беручи до уваги й дрібні виробництва у райцентрах. А як розпорядилися нові хазяї Чорноморським морським пароплавством, куди зникло це величезне крупнотоварне об’єднання?
Видається, ймення олігархічного недокапіталізму чи кланово-олігархічного капіталізму для того ладу, який закріпився в Україні, надто вже гучне. Бо ж у третьому світі такий устрій склався внаслідок недорозвиненості суспільства як в економічному, так і соціальному та політичному сенсах. У нас же все було не так, у нас відбувалися процеси не еволюції, а інволюції, тобто редукції, спрощення, втрати набутого. Це більше нагадує використання варварами загарбаних ними територій, скажімо, Римської імперії, її цивілізаційних досягнень із руйнацією кращого, що було в ній, і збереженням та розвитком гіршого. Тут не вистачає навіть понятійного апарату, взятого із Postcolonial Studies, яким наче цілком можна послуговуватися щодо України, котра була колонією Совєтської імперії. Сьогодні маємо компрадорський капітал, котрий «сидить на трубі», зав’язаний на колишню метрополію, а ще робить гроші на експорті низькотехнологічної продукції та сировини. А де ж капітал національний, найщільніше пов’язаний із внутрішнім ринком, тобто зацікавлений у зростанні добробуту та платоспроможності пересічних громадян, який є і в Індії, і в Єгипті, і навіть у Папуа? А якщо немає національного капіталу чи його майже не видно, то як бути з нацією? Сто років тому українські соціалісти висували теорію унікальності, себто безбуржуазності української нації (що цікаво: робили вони це у виданнях, фінансованих визначним аграрієм Симиренком). Насправді жодної унікальності тут не було – просто українська буржуазія не встигла сформуватися, а догматичні соціалістичні настанови Центральної Ради та Директорії дуже сильно зашкодили нормальному розгортанню процесів національної революції та ствердження української державності... А як нині? Складається враження, що ситуація в певному сенсі значно гірша, ніж тоді. Тому що тоді бодай був справжній капітал із регіональними («южно-русскими») інтересами, який міг перерости в капітал національний. Сьогодні ж назвати «нормальним» великий вітчизняний капітал язик не повертається...
Та і взагалі, чи можна назвати статки мільярдерів України капіталом? Багато грошей чи навіть дуже багато – це ще не капітал. А навіть найбагатший олігарх – не капіталіст. Скажімо, Білл Ґейтс за всіх його статків і всіх вибриків – зовсім не олігарх; він не засідає в Конгресі, не скуповує телебачення, не їздить на Майбаху і не рветься контролювати НХЛ. Крім того, він не будує навколо дачі семиметровий мур, як дехто в Україні, і навіть не п’ятиметровий, як інший дехто (у Сталіна був триметровий мур на дачі, до речі...). І річ навіть не в тім, що Білл Ґейтс витрачає мільярди на доброчинність; річ у тім, чому він це робить, який етос ним керує. Такий нестандартний марксист, як Анатолій Луначарський (уродженець Полтави, між іншим), стверджував: провідною рисою буржуазного етосу є чесність. Бо ж які нормальні товарно-грошові відносини, яке розширене виробництво можливі, коли бракує чесності в ділових операціях? Можна прагнути втопити конкурента, але не виходити за певні межі при цьому, бо порушення правил гри поверне проти тебе не лише силу закону, а й звичаю.
Тож недаремно виник термін «промисловий феодалізм», і він чи не найкраще відображає ситуацію, яка раніше панувала у деяких регіонах Української держави та секторах вітчизняної економіки, а вже півтора року як ствердилася у масштабах всієї країни. В Україні де-факто владарюють, поділивши її на зони впливу, «вугільні барони», «царьки латифундій», «металургійні магнати» та, звісно, «газові королі». Ця олігархічна публіка – це аж ніяк не клас, це лише кілька десятків осіб, якщо рахувати з членами родин, на всю 46-мільйонну країну, чи максимально кілька сотень осіб, якщо родичів включити до складу групи. Недавно ще олігархія України нагадувала зажерливу, безконтрольну і майже всевладну магнатерію Речі Посполитої, – за виїмкою етосу поведінки, в якому на першому місці перебувала все-таки честь, а не постійно порушувані «понятія». При магнатерії, ясна річ, купчилася чимала шляхта, готова підтримати своїх володарів голосами у парламенті (як нардепи у Радах попередніх скликань) та галасливими акціями на вулицях і площах столиці в обмін на ласку та доступ до благ. А за потреби дрібна шляхта організовувала рейдерські набіги на маєтності сусідніх магнатів чи на землі посполитих, котрі раптом вирішили, що й від них у цій державі щось залежить. А перманентний регіоналізм, сваволя магнатів, роздирання країни на шматки – це вже точне відображення у минулому десятилітті характерних рис життя першої Речі Посполитої! І раптом... Хоча ні, аж ніяк не раптом. Просто 2004 року український, так би мовити, третій стан посмів підняти голови, прагнучи обмежити сваволю тих «баронів» та «герцогів». Але поклав при цьому надії на «доброго царя»... зрештою і надії не справдилися, й абсолютистська влада в країні ствердилася, щоб захистити статки новітніх феодалів. Але, звичайно, сьогодні надворі не XVI століття. Хоча й тоді вільні городяни у спілці з собі подібними обстоювали свої права перед владою. А в результаті дещо пізніше все вилилося у цілу низку революцій. От і для подолання олігархічного ладу, як і феодалізму, потрібні революції, – стверджують в один голос західні дослідники зовсім не марксистського штибу. До того ж у сучасному світі «промисловому феодалізму» протистоять не лише певні суспільні групи, а вся об’єктивна логіка розвитку, яка підштовхує ті чи інші країни до цивілізованих типів капіталізму та реальної демократії. Хоча, звісно, само по собі в історії нічого не відбувається.
22:40 09.06.2011
Андрій Сахаров: людина на всі часи Хтось відбудеться стандартною "датською" статтею. Хтось зробить вигляд, що не знав про цю подію. Хтось справді не знатиме. А хтось напише чи передрукує черговий пасквіль, яких і при житті людини, котра народилася 90 років тому, вистачало.
І загалом усе буде як завжди. Попри всю небуденність того, про кого писатимуть, говоритимуть або мовчатимуть І справді, із чого почати, коли ведеш мову про цю людину? З того, що пророків у своїй вітчизні таки не буває? Чи з того, що інтелігенція, всупереч Леніну, це все ж не лайно, а мозок нації, хоча багато які нації у певні часи вважають за краще жити безмозгим життям? Чи все ж із того, що людина за своїм єством є істотою вільною, і жодні нагороди й почесті від неправедної влади не зупинять на шляху до істини, варто тільки свідомо обрати цей шлях? Чи з інвектив на адресу Сахарова, яких вистачало у минулому й вистачатиме у майбутньому, чи зі спроб нинішньої влади Росії бодай посмертно "приручити" його? Чи все ж почати зі знакової сцени на першому Всесоюзному з’їзді народних депутатів, коли академік Сахаров посмів (1989 рік!) публічно виступити із засудженням совєтської агресії в Афганістані і розповісти про те, як командування наказувало знищувати ударами з повітря поранених совєтських же солдатів, які були оточені й могли потрапити у полон? Із хамсько-солдафонського виступу депутата, колишнього офіцера-десантника, тоді – першого секретаря Черкаського обкому комсомолу Сергія Червонописького проти Сахарова і проти всіх "екстремістів", проти грузин і прибалтів, які наче "формують штурмові загони" і "паплюжать честь совєтського солдата", проти "злобних знущань хвацьких хлопців із програми "Взгляд" (була така суперпопулярна передача) – і так далі? Чи про ті цінності, які Червонописький (точніше, ті, хто писав йому текст та режисерував його виступ і реакцію залу, а ще – друкував роздані депутатам антисахаровські листівки) протиставив усьому тому, за що виступав академік-інакодумець: "Родина, Держава, Коммунизм!" (майже весь зал встає і довго аплодує). Власне, ті самі "Православне, Самодержавие, Народность!". Тільки обгортка інша. Формула, проти якої (яких би різновидів вона не набувала) все життя виступав академік, лауреат Нобелівської премії миру Андрій Сахаров. Здавалося б, усе у нього було, як було прийнято казати у минулі часи, "совєтська влада все йому дала", – у 32 роки став академіком, у 41 рік уже був тричі Героєм соціалістичної праці, лауреатом Ленінської та Сталінської премій, визнаним науковим авторитетом у колах "секретних" фізиків (а серед них у СССР було чимало найкращих учених). Здавалося б, живи, працюй, насолоджуйся життям, не подобається комуністичний лад – стань у позицію інтелектуальної фронди, відійди від розробки атомної та водневої зброї, як академіки Капиця-старший чи Гольданський. Вийди з когорти "засекречених", займися "публічною", несекретною фізикою чи космологією, за це здобудь Нобелівську премію, напиши популярні книги про науку – хіба цього замало?
Але, очевидно, щось завадило цьому спадковому російському інтелігентові жити, як усі. Тому він починає, ще працюючи "на війну", разом із деякими своїми колегами тиснути за допомогою свого наукового авторитету на совєтське керівництво – і не в останню чергу завдяки йому СССР підписує на початку 1960-х із західними державами угоду про обмеження ядерних випробувань. Колеги на цьому зупиняються, він іде далі. Значно далі. "Роздуми про прогрес, мирне співіснування й інтелектуальну свободу". Книга-есе, 1968 рік. "Гуляє" у Самвидаві, швидко з’являється на Заході. Це вже розрив із правилами гри совєтської системи, на який досі не наважувався у повоєнний час жоден академік. А далі – крок за кроком – вихід Андрія Сахарова за меж цієї системи і початок його двобою з нею. Хотів написати за шаблоном "нерівного двобою", але рука сама зупинилася: чому є нерівного? Де сьогодні та система, попри всі спроби її відновити? І чи мала вона вся у собі стільки моральної наснаги, скільки одна людина, котра не лякалася всієї велетенської державної машини, звали ту людину Сахаровим, Стусом, Ковальовим чи Сверстюком?
Принагідно слід зауважити, що Сахаров, бувши послідовним та принциповим противником совєтської системи в силу її несвободи, в силу тоталітарного характеру правлячого режиму, зовсім не став прихильником ринкового фундаменталізму та індивідуалістичного суспільства. Він виступав за глобальну конвергенцію, тобто за формування такого соціально-економічного ладу, який би увібрав у себе кращі риси усіх чинних систем, бо ж тоталітарні системи трималися далеко не тільки на терорі та пропаганді, а й на гарантіях мінімальних життєвих потреб людей, на певному добробуті в обмін на лояльність – і цю соціальну "страхувальну сітку" та ідею – саме ідею, а не її втілення! – возвеличення праці, а не капіталу, Сахаров вважав тим, що слід зберегти у майбутньому. До речі, знаний фінансист Джордж Сорос також постійно веде мову про таку "сітку", а ще вважає капіталізм, не взятий під контроль демократією, силами громадянського суспільства, глобальними мас-медіа ще більш небезпечним для людства, ніж комунізм... Так само принагідно зауважу, що Сахаров ще 1974 року передбачив появу Інтернету, пишучи про "створення всесвітньої інформаційної системи (ВІС), яка зробить доступним для кожного в будь-яку хвилину зміст будь-якої книги, коли-небудь і де-небудь опублікованої, зміст будь-якої статті, одержання будь-якої довідки... Навіть часткове здійснення ВІС глибоко вплине на життя кожної людини, на її дозвілля, на її інтелектуальний і художній розвиток. На відміну від телевізора, який є головним джерелом інформації для багатьох сучасників, ВІС буде надавати кожному максимальну свободу у виборі інформації й вимагати індивідуальної активності. Але воістину історична роль ВІС полягатиме в тому, що остаточно зникнуть усі бар’єри обміну інформацією між країнами і людьми".
Навколо Сахарова гуртується коло інакодумців, борців за людські права, тоді як переважна більшість колег-фізиків вважає за краще не ризикувати своїм статусом, конфліктуючи із владою. Втім, не все так просто і з фізиками. У середині 1970-х, після присвоєння Андрію Сахарову Нобелівської премії миру, політбюро ЦК КПСС вирішило, що “відщепенцю” не місце серед совєтських академіків. І доручило президенту АН СССР Александрову провести це рішення через академічне середовище. На президії академії Александров, тяжко зітхнувши (бо ж розумів ганьбу, яка мусить лягти на нього), сказав: "Товариші, ми мусимо ухвалити безпрецедентне рішення про виключення з нашої академії Андрія Сахарова". – "Чому ж це безпрецедентне? – відгукнувся академік Капиця. – Прецедент був. У 1930-х роках, після приходу Гітлера до влади, Прусська академія виключила зі свого складу Альберта Ейнштейна". Настала мовчанка. "Питання знімається з порядку денного", – порушив її зрештою Александров. Проте все ж таки аж 40 союзних академіків підписали гнівного листа проти "антисовєтських наклепів" свого колеги. Чи з переконань, чи зі страху, чи в очікуванні якихось вигод для себе – як бачимо, "мозок нації" складається не лише зі справді гідного цього високого звання "будівельного матеріалу"...
Якщо ми візьмемо біографію буквально кожного в’язня сумління совєтської доби, кожного дисидента, котрого переслідувала влада, ми побачимо, що там є і прізвище "Сахаров". Андрій Дмитрович протестував проти незаконних розправ над борцями за громадянські та національні права (а у ті часи кожен процес над інакодумцями відбувався з грубими порушеннями законності, інакше і бути не могло), він їздив на суди, організовував пікети і сам у них стояв, у спеку й під дощем, давав інтерв‘ю західним журналістам, збирав гроші на допомогу сім’ям політв‘язнів... Зеки-українці не були винятком – Сахаров намагався захистити кожного із них (із першої десятки концтабірників, названих ним у Нобелівській промові – семеро з України). А ще предметом його посиленої уваги була доля кримських татар – народу, силоміць позбавленого рідної землі. Здавалося б, йшлося геть про безнадійну справу – влада Кремля на 1/6 суходолу виглядала бетонно-непорушною, а гуманістичні ідеї Сахарова – вщент утопічними. Особливо, коли 1980 року за протести проти совєтської інтервенції в Афганістані він був засланий до Горького й фактично ізольований від зовнішнього світу.
Чи це світ ізолювали від нього?
Шість років заслання – й повернення з дозволу Горбачова у нову, перебудовну Москву. Здавалося б, слід бути вдячним тому, хто визволив тебе, хто дав можливість для плідної наукової та громадської праці, хто, зрештою, посприяв змінам у державі на краще, - але для Сахарова істина була дорожчою, аніж особисті мотиви. І Горбачов став об’єктом його послідовної та глибокої критики – як політик, нездатний довести розпочаті ним же зміни до ствердження справжньої демократії. На тому ж з’їзді народних депутатів, про який уже йшлося і на якому Сахаров кинув у прямому телеефірі виклик усій совєтській військово-політичній системі, був ще й програмний виступ вченого. Держава, говорив він, переживає "конвульсії економічної катастрофи та трагічного погіршення міжетнічних відносин". При цьому "одним з аспектів цих могутніх і небезпечних процесів є загальна криза впевненості серед керівництва, накопичення напруженості, що загрожує вибухом з найжахливішими наслідками для нашого суспільства... Ми успадкували від сталінізму будівлю, яка має тавро імперського мислення, імперської політики "поділяй та володарюй", - продовжував він, а жертвами імперської системи, за Сахаровим, стали не лише неросійські народи, а й власне російська нація, якій "довелося нести основний тягар імперських амбіцій та наслідків авантюризму й догматизму в зовнішній та внутрішній політиці". Наче й немає сьогодні Совєтського Союзу, але імперська політика не тільки триває, а й набуває нових імпульсів. Хіба що у виголошеному тоді, у 1989 році Сергієм Червонопиським гаслі "Родина, Держава, Коммунизм!" останнє слово тепер заміщене чимось іншим, але спорідненм – на кшталт "чекізму". До речі, глашатай великодержавних гасел зробив добрячу кар’єру в незалежній Україні. Особливо вдалим для нього став період правління "найбільш українського президента". Червонописький очолив Державний комітет у справах ветеранів, посів місце у першій п’ятірці виборчого списку Соцпартії України, брав участь у багатьох урочистостях поруч із президентом Ющенком... Що не кажіть, а цькування великої людини приносить неабиякі дивіденди, слід тільки опинитися у потрібному місці й у потрібний час, а потім не мучити себе докорами сумління. Очевидно, не мучив себе докорами цей персонаж й улітку 2007 року, оскільки газета його організації закликала ветеранів афганської війни: "Братан, еще не кончен твой Афган!" Проте залити кров’ю ще й Україну, викорінюючи "буржуазних націоналістів" і "гнилих лібералів" їм тоді не вдалося...
А на закінчення – ще одна цитата. Щоб читачі відчули, що існує й інша російська культура, ніж представлена телевізором та FM-радіо, яка разюче відрізняється від того, що панує у сусідній державі. Отже, фрагмент Нобелівської промови Андрія Сахарова, 1975 рік:
"Тисячоліття тому людські племена проходили суворий відбір на виживаність; і в цій боротьбі було важливо не тільки вміння володіти дубцем, а й здатність до розуму, до збереження традицій, спроможність до альтруїстичної взаємодопомоги членів племені. Сьогодні все людство на загал тримає подібний на те іспит... У нескінченному просторі повинно існувати чимало цивілізацій, у тому числі більш розумні, більш "вдалі", ніж наша. Я захищаю також космологічну гіпотезу, згідно з якою космологічний розвиток Всесвіту повторюється в основних своїх рисах нескінченне число разів. При цьому інші цивілізації, в тому числі більш "вдалі", повинні існувати нескінченне число раз на "попередніх" і "наступних" щодо нашого світу сторінках книги Всесвіту. Проте все це не повинно применшити нашого священного прагнення саме в цьому світі, де ми, як спалах у темряві, виникли на одну мить з чорного н####тя несвідомого існування матерії, здійснити вимоги Розуму і створити життя, гідне нас самих і нерозбірно вгадуваної нами Мети".
Сергій Грабовський
13:06 10.06.2011
13:23 10.06.2011
Ми пам`ятаємо. ЗАКОН УКРАЇНИ
Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Стаття 7. Особи, які належать до інвалідів війни
* 6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
15:04 10.06.2011
СВИДОМЫЙ Даже если на всем форуме и во всех темах будут писать на украинском,ты все равно будешь ныть,плакать и говорить о плохих москалях.Потому что натура у тебя такая.
15:23 10.06.2011
MESSEMBRIN писал(а) в ответ на :
> СВИДОМЫЙ > Даже если на всем форуме и во всех темах будут писать на украинском,ты все равно будешь ныть,плакать и говорить о плохих москалях.Потому что натура у тебя такая.
ні. тому що москалі дійсно погані
15:24 10.06.2011
MESSEMBRIN писал(а) в ответ на :
> Даже если на всем форуме и во всех темах будут писать на украинском
А було б чудово. "Повсюди чути нашу мову, І люблять всі мій автомат."
15:44 10.06.2011
igels писал(а) в ответ на :
> MESSEMBRIN писал(а) в ответ на сообщение:
>> СВИДОМЫЙ >> Даже если на всем форуме и во всех темах будут писать на украинском,ты все равно будешь ныть,плакать и говорить о плохих москалях.Потому что натура у тебя такая.
> > ні. тому що москалі дійсно погані
Вопрос спорный.Это дело вкуса,но для меня хохлы-самые поганые.
15:46 10.06.2011
Szlachta писал(а) в ответ на :
> MESSEMBRIN писал(а) в ответ на сообщение:
>> Даже если на всем форуме и во всех темах будут писать на украинском
>А було б чудово. > "Повсюди чути нашу мову, > І люблять всі мій автомат."
Я бы повесился!Представляешь,везде только украинская звучит!?Ужас нах!
15:53 10.06.2011
MESSEMBRIN писал(а) в ответ на :
> Вопрос спорный.Это дело вкуса,но для меня хохлы-самые поганые.
очень жаль. для меня москаль и русский не одно и тоже...
15:56 10.06.2011
MESSEMBRIN писал(а) в ответ на :
> Я бы повесился!Представляешь,везде только украинская звучит!?Ужас нах!
