> Главно дело, Свидо постоянно фейсом об тейбл по вопросу "кто есть русин", а ему как с гуся вода, хоть в глаза Сцы, встанет, отрехнется и снова свою заунывную-кто на новенького? > > Идиотам законы не писаны! > > >
> Ты бы уже в Европу скорее что-ли вступил, ляхи вам объяснят кто вы, что вы и чьих вы! > > quoted1
Ты сам придурок на себя посмотри Тебя точно об колоду в детстве стучали...Вон и шапка как в дурке придурки носят Тебе это точно они не писаны...
Ну-ка давай Свид, напряги прямую извилину, про кого тут:
Соловьев Сергей Михайлович История России с древнейших времен. Том 5. Часть 1. Глава третья. Восток
Жалобы русских купцов на турецкое правосудие и разного рода притеснения возобновились; когда в 1501 году приехал в Москву кафинский посол Алакозь, то великий князь велел сказать ему: «Били мне челом наши гости, говорят, что им сила чинится в суде и в иных делах в Кафе: чего станет искать русин на бусурманине, или кто из русских умрет, и если при этом у русских не будет свидетеля-бусурманина, то, сколько бы ни было свидетелей русских, судьи им не верят и русинов обвиняют в суде и в зауморках (в иске имущества, остававшегося после умерших). Если же чего станет искать бусурманин на русине и пошлется на русина, то тут и русак — свидетель. Потом новые притеснения: берут пошлину с оружия, которое русские купцы на себе привозят, с платья, с пистолей, с корму; заставляют русских купцов на султановом дворе дрова носить из корабля».
З XIV–XVII ст.ст. у науковому обігу існує велика кількість історичних документів (політичних, юридичних, церковних), які не залишають найменшого сумніву, що і в литовсько-руську і в наступну — козацьку добу національна територія України йменувалася далі Руссю, а її мешканці — русинами. Це підтверджують тогочасні літописи, хроніки, мемуари, поземельні акти, привілеї-данини, заповіти, книги записів Литовської метрики, Руської метрики і т. д. Наприклад, київського воєводу Костянтина Острозького (1526–1608) в тогочасних документах постійно називають русином.1 Мелетій Смотрицький так писав на порозі XVII ст. про національну ідентичність: “Не віра робить Русина русином, Поляка поляком, Литвина литвином, а народження і кров руська, польська та литовська”.2 У Смотрицького “русин” — це не хто інший як українець. У 1620 р. черкаський підстароста Семен Лико прокоментував королівський судовий позов, написаний до нього польською мовою, у такий спосіб: “то страхи на ляхи, а я-м русин. Відаєт король єго мл., жем русин, а позви міні по полску шлеть”.3 Славнозвісний полеміст Іван Вишенський підписувався так: “Іоан русин Вышенскій”.4 Або запис датований 1616 р. “И о той дорозЪ вашей што и ляхомъ и русиномъ ся указовать”.5 Аналіз величезної кількості джерел дав М. Грушевському підставу твердити, що подільська і, зокрема барська, околична шляхта в XVI ст. йменувалася в офіційних матеріалах “русинами”.6 В праці “Хмельниччина 1648–1649 у сучасних віршах”, заперечуючи тезу польських істориків (додаймо і російських) про нібито виключно соціальний, а не національний характер Хмельниччини, І. Франко розглядає тогочасні польські вірші, з яких одностайно випливає, “що се було повстання руського люду. Русь піднялася проти поляків, Русь хоче вигнати ляхів із своїх границь”.7 У віршах говориться: “Nigdy się Mazur z Rusinem nie zgodzi” (ніколи поляк не погодиться з русином).8 Класик старопольської літератури Б. Зіморович (1597–1677) у циклі віршів “Sielanki nowe ruski” так змальовує польсько-руський національний антагонізм: Gdym go prosił, żeby mi jak swemu folgował, Rzekł na to, żeśty Rusin, kotiuho, niedoszły, Bo mięsem lackim ruski kości twe obrosły.9 У народній думі “Похід на Молдавію” національність гетьмана Богдана Хмельницького чітко визначається — “русин”: Ей Іване Потоцький, королю польський. Ти ж бо то на славній Україні п’єш, гуляєш, А об моїй ти пригоді нічого не знаєш, Що ж то ваш гетьман Хмельницький Русин, Всю мою землю волоську обрушив.10 У “Літописі Самовидця” здибуємо скаргу на польські утиски до 1648 р., коли всім було добре за винятком “аніжелі найліпшому християнинові русинові”. В іншому місці: “По смерти же князя Олелковича, в року 1340 корол полский Казимір Первий, княженіє Кієвскоє на воєводство премінил, і всю Малую Россію на повіти розділил, із русинів постановил воеводи, каштеляни, старости, судіи и прочіи урядники”.11 Якщо простежити історичний розвиток термінології, то занепад старої етноніміки, зокрема терміну “русин”, започаткував Андрусівський договір. За ганебним Андрусівським договором про поділ України, укладеним між Польщею і Московщиною у 1667 році, Москва одержала Лівобережжя і “тимчасово” на два роки місто Київ, а Польща — решту українських земель, за винятком Закарпаття, яке належало тоді до Угорщини. Запорізька Січ потрапляла під спільну протекцію Польщі та Москви. Таємна змова за спиною українського народу двох імперіалістичних хижаків — одного зі Сходу, другого із Заходу — роздерла навпіл живе тіло України. На Півдні нависала над Україною ще третя, не менш агресивна, сила — мусульманська Туреччина і її сателіт Кримське ханство. З 1672 р. Поділля перебувало під владою турків, що націлювалися на Львів і Київ. Так Україна потрапила в смертельні геополітичні “кліщі”. До речі, цей же нещадний механізм геополітичних “кліщів” зловісно проявив себе при розділах Польщі, а в новітніх часах при розгромах Німеччини у двох світових війнах. Українська козацька держава при тодішньому співвідношенні мілітарних сил встояти проти геополітичних “кліщів” не мала шансів. Зрештою, проти спільної коаліції таких могутніх тогочасних імперіалістичних держав, як Московія, Польща і Туреччина з їх грізним військовим потенціалом, не мала шансів вистояти жодна держава Європи. Андрусівський договір дав початок жахливому періодові в історії України — “великій руїні”, коли народ терпів безперервний тягар зовнішнього тиску і внутрішніх чвар. “Руїна” закінчилася нещасливою для українців Полтавською битвою (1709 р.), після якої московські військові гарнізони остаточно засіли по містах Лівобережжя. Саме тоді (1721 р.) наступила зміна назви Московського царства на Російську імперію. Так з’явилася етнонімічна невизначеність: змішування нащодень, а не лише під гусячим пером у церковних канцеляріях, таких термінів, як Русь-Россія, русин-русскій, що довело до загрозливого для національної ідентичності баламутства. Не менш небезпечним був насаджуваний Москвою асиміляторський термін “малорос”. “Старший брат” замість “русина” став нас називати то “малорусом”, то “южноруссом”, то “черкасом” або “черкашанином”, а то й просто “хохлом”.12 Заступником загроженому етноніму “русин” на Лівобережжі певний час служив термін “козак”, який радше означав станову приналежність. “Козацтво, що ніколи не переставало бути лише суспільною верствою, ставало репрезентантом цілого народу, а наслідком того терміни: нарід козацький, нарід козако-руський, і заміна понять козацтва і українсько-руського народу — се річ широко розповсюджена в другій половині XVII і XVIII віках”.13 Відгомоном цих подій є такі слова в національному гімні: Душу й тіло ми положим За нашу свободу, І покажем, що ми, браття, Козацького роду. В українській мові слово “козак” стало означати вільних, гордих, гарних, відважних людей взагалі. У побутовій польській мові слово “козак” означає надзвичайно відважну людину. За таких трагічних обставин країна втрачала свою давню, історичну назву, а народ — ім’я. Про тодішню хисткість в означенні національного імені можуть свідчити записи, які робили студенти. “Українці, записуючись до університету, вказували свою національну приналежність: “українець греко-руської віри”, “козак”, “киянин”, “з України руський”, “рутен”, “з Києва на Україні” тощо”.14 Після полтавського погрому і жорстоких московських репресій частина козацької старшини, усвідомлюючи безнадійність історичної перспективи, стала швидко російщитися, поквапливо переходячи в розряд імперського дворянства. Характерними є тут погляди О. Мартоса, сина відомого скульптора. Він, “схиляючи голову перед могилою гетьмана І. Мазепи, меланхолійно зауважував, що його Батьківщина, втративши своє ім’я та хоробре козацтво, розділила долю багатьох інших, колись славних народів”.15 Процес руйнації українського етносу, перетворення його в етнографічну масу був довершений покріпаченням селян за Катерини II. У 1793 р. в результаті чергового поділу Польщі також і Правобережжя потрапило під московське панування. Корінна людність Правобережжя — закріпачені, неписьменні селяни трималися ще тоді свого прадавнього етноніму “русин”. У тогочасній драмі київського походження полякам закидалося, що їм миліший єврей “нежели Русин”.16 Про широке функціонування на Правобережжі етноніму русин свідчать, зокрема, дані з етнографії. Наведемо для ілюстрації кілька прикладів. “Питав єден чоловік турчина: для чого вони мают по кілька жінок? Турчин єму відказав, жи Бог, як роздавав жінки, то турчин всамперед прибіг: то Бог єму дав кільканадцят. Прибіг поляк, — то Бог єму дав п’ять. Прибіг русин — то єму Бог дав три”.17 В тогочасних народних казках Правобережжя оповідається: “Як поляк русина повісив”, або як “Каже поляк до русина”. У народного подільського етнографа А. Димінського, що зібрав у 1850-х роках силу-силенну фольклорних матеріалів, за словами акад. А. Лободи, “термін “русский” найчастіше прикладається до “русина”, а не до “росіянина”. Росіян А. Димінський зве москалями або навіть #####ами18 У волинській казці про змія говориться “як змій по Русі літав, Русом напахався, і йому Русин воняє”.19 Автор віршованих переробок народних приказок Поділля, славетних “Співомовок”, писав, наприклад, у вірші “Три царі” (1859): Циган, русин, третій лях Про то говорили, Якби царство хто їм дав, Що б вони робили.20 Але й на Правобережжі етнонім “русин” через створене російською адміністрацією баламутство термінів став теж затрачатися. Явище втрати етноніму не пройшло повз увагу знаменитого народознавця XIX ст. Павла Чубинського: “Малорус, там де він зустрічається з поляком, молдаванином, угорцем, там він твердо знає, що він — Русин”.21 А там, де зустрічався з “русским”, то розгублювався. На початок XX ст. в хотинському повіті було 112 сіл, де жили люди, які називали себе “русинами” і 22 мішаних з молдаванами села.22 З погляду вищенаведеної стислої історії вживання етноніму “русин” в XIV–XIX ст. дивним виглядають такі відомості сучасного шкільного підручника: “Назва “Україна” походить від слова “край” і “країна”. Поряд з цією назвою побутували і традиційні місцеві назви: “Русь”, “Руська земля”, “Галицька Русь”, “Карпатська Русь”. Українці Карпатської Русі називали себе русинами”.23 Насправді не існувала “традиційна місцева назва” Карпатська Русь і, звичайно, називали себе русинами не лише мешканці цієї міфічної Карпатської Русі, а споконвіку, довший час, весь український народ. Проте, можливо, автори підручника спиралися на лист “Великому вождю товаришу Сталіну”, що його надіслала в 1944 р. до Москви купка православних закарпатських білоемігрантів та москвофілів. Вони просили Сталіна включити Закарпаття до складу СССР під назвою “Карпаторусская Советская Республика”. У листі далі говориться: “Желания и мечты наших предков были всегда те, чтобы наша область за Карпатами, заселена русинами, т. е. Руси-сынами, возвратилась к своей матери Великой Руси… сам народ именует себя: “карпаторусс”, русин, т. е. Руси-сын, вера “русская”, жена “русская”, мама “русская” и т. д. С названием: “Украина”, “украинский”, наш народ был познакомлен только под чешским владычеством, после первой мировой войны, и то интеллигенцией, пришедшей из Галичины”.24 З тої етнонімічної авантурної затії в той час нічого не вийшло. Ми ще вернемося потім до розгляду етноніму русин в Західній Україні.
МЂСТА ЖИТЕЛЬСТВА И МЂСТНЫЯ НАЗВАНІЯ РУСИНОВЪ ВЪ НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ
[Основа. — 1861. — №1]
Писахъ не мудрствуя лукаво, но яже слышахомъ отъ достовЂрныхъ людей и иже видЂхомъ очима своими». Котошихинъ.
Въ настоящее время, Южноруссы, Малоруссы, или, правильнЂе, Русины, живутъ, въ Россіи, сплошною массою, въ губерніяхъ: Полтавской, Харьковской, Кіевской, Волынской и Подольской, а также въ землЂ Черноморскихъ Козаковъ. КромЂ того, Русины занимаютъ мЂста въ Черниговской губерніи, къ югу отъ рЂки Десны, (къ сЂверу отъ Десны живутъ БЂлоруссы), въ Курской губерніи къ югу отъ рЂки Сейма и весь Суджанскій уЂздъ; въ Воронежской, къ западу отъ рЂки Дона; въ Екатеринославской и Херсонской составляютъ главную массу населенія; Азовскіе козаки (бывшіе Запорожцы, вышедшіе изъ Турціи въ 1828 году), въ Азовскомъ градоначальствЂ; въ Таврической губерніи къ сЂверу отъ Перекопа; въ Бессарабской Области заселяютъ Хотинскій уЂздъ; въ Люблинской губерніи Царства Польскаго составляютъ д†трети населенія (всЂ Уніаты); въ Гродненской губерніи заселяютъ Пинскій уЂздъ (Пинчуки). Въ Галиціи, Русины составляютъ сплошную массу населенія къ востоку отъ рЂки Сана; въ Венгріи сплошною массою занимаютъ Мармаришскую, Беречскую, Угочскую и Унгварскую столицы (комитаты) и большую часть Сукмарской, Саболчской и Землинской, а также часть Шаришской столицы. Въ БуковинЂ, Русинское племя составляютъ треть населенія. Малоруссы поселены также мЂстами по ВолгЂ и въ Сибири, за Байкаломъ, еще со временъ Петра I, и въ Турціи, въ такъ называемой ДобруджЂ, т. е. въ углу, образуемомъ Дунаемъ и Чернымъ моремъ. Эти послЂдніе суть потомки Запорожцевъ, ушедшихъ въ Турцію при ЕкатеринЂ II и бЂглыхъ русинскихъ крестьянъ, и называются тамъ Бутколами, Русины, по происхожденію, быту и языку, представляютъ одно племя, но по мЂсту жительства носятъ различныя наименованія, а именно: Гетма́ньці — жители Черниговской губерніи, или, вЂрнЂе южной ея части, потому что живущіе къ сЂверу отъ Десны извЂстны у сосЂдей подъ именемъ Литвиновъ. Степовики́ — жители Полтавской и Екатеринославской губерній. Украі́ньці — жители Кіевской губерніи, которая называется Украиною. Польщаки́ — жители Подольской губерніи, называемой у простонародья Польшею (1). Поліщуки́ — жители ПолЂсья. Патлачи́ — Русины, живущіе въ Бессарабіи и БуковинЂ; названіе получили по длиннымъ волосамъ (патли), ими носимыхъ, Пинчуки́ — жители Пинскаго уЂзда Гроденской губ. Южноруссы Люблинской губерніи сохранили свое древнее названіе Русиновъ. Въ Галиціи, жители плоской ея части также называются Русинами, или Русняками. Гуцу́ли — Русины, живущіе по Карпатамъ, (у туземцевъ называемыхъ: Горбы, Верхи и Бескиды). — По венгерски гуцулъ значитъ разбойникъ. Это названіе дано русинскимъ горцамъ за ихъ отчаянную защиту православной вЂры, въ то время, когда Венгры вводили у нихъ унію. ВпослЂдствіи, когда со словомъ Гуцулъ стало нераздЂльно понятіе о храбромъ человЂкЂ, эти горцы съ гордостью начали сами называть себя этимъ именемъ. (1) Въ Новороссіи нерЂдко называютъ Польщею Волынь и Украину, т. е. Кіевскую губ. /265/
Въ Венгріи, живующіе въ горахъ Русины называются Лишака́ми, а въ долинахъ — Лимака́ми, по часто-употребляемымъ ими въ разговорЂ частицамъ лишъ и лемъ. Сотаки, живущіе въ Шаришской столицЂ, составляютъ переходъ отъ Русиновъ къ Словакамъ. Бойки — жители юговосточной части Галиціи. Шля́хтичами называются Русины-католики, въ Кіевской, Волынской и Подольской губерніяхъ.
Остапа несло. Дело как будто налаживалось. Представленный Еленой Станиславовной владельцу «Быстроупака», Остап отвел его в сторону, предложил ему крепиться, ...
Да какая там Галичина, Россия владела всей планетой, до падения метеорита, российский народ жил на поверхности земли, а все остальные - под. Когда упал метеорит, большинство россиян вымерло и те кто под землей завоевали пустующие территории. Теперь Россия обязана вернуть контроль над всей планетой как это было ранее
> Остапа несло. Дело как будто налаживалось. Представленный Еленой Станиславовной владельцу «Быстроупака», Остап отвел его в сторону, предложил ему крепиться, ... quoted1
> Боже мой, Фурия ты столько всего написала. И все вокруг-да-около, как баба с базару. > Да были на восточной Украине турки-татары, но откуда они пришли? Московия вообще Золотой Ордой называлась, так что не надо. > "россия" 300 лет под татарвой лежала и дань платила. ...хотя в принципе и татрарва там и осталась вместе с чудь-мердю, просто асимилизировалась, так как славене были культурно уровнем выше. Вас этой > правдивойистории учать, или сфальсифицировали? > > С конслагереми ты опять фальсыфицируешь. Первый конслагерь был создан москалями. И это не слова "свидомого", а совсем неукраинских историков. > вот например (Konopczyński, Władysław. (1991) Konfederacja barska, t. II, pp. 733-734.) > Ты фурия фальсыфикатор истории, истиной правдивой истории!! > А о том что галичане пырвые кто создали. или кто интенсивно работал в конслагерях твердят только ненормальные москали, которые себя почему то считаю носителями истеной правдивой истории. Больше никому это в голову не придет,оскалям. > > На счет того что моего дядю нужно было "укокошить", то лучше придержи свой паршивый язык. > Укокошили много кого, например моего дедушку, иза этого и появилась "руссофобия". Моя бабуля которая пережила не одну войну говорила что таких диких и наглых солдат еще не видела, как "москали". Которые забирали все, даже бегали по двору ловили кур. Ну что поделаешь большевицкая дикая голота. > Кто мою бабульку сделал "руслфобкой"? Ее тоже нужно было "укокошить". Или всех нужно было укокошить или в Сибирь вывести? > > А задаешь вопрос с каким чудом Киевская Русь стала стала Украиной, а русины украинцами. > Спроси лучше французов почему ихняя страна не называется Галией, Италия не называется Римом, Германияч не Священной Римской империей, Польша не Речю Посполита и так далее. Или когда китайци стали называть себя китайцами. > > А мне нахрен ваше Масковско-Расэйске отечество не нужно, запомни. Оно мне не отечество и никогда им не будет. >
> Ты сама убежала из своего отечества от нещасного совка и от Рассеи, и вот теперь сидишь в тепллой Европе и говоришь какой он прекрасный "русский мир" и как прекрасно Российское отечество. > > Вообше какая ты слишком агрессивная стала, неужели в любимую Рашу переехала, или просто проблемы в личной жизни? quoted1
- рим, французы, москали... фальсыфыкаторы... пипец какой винигрет, однако...
-вот и учи как бандеры детям кожу снимали, живых людей пилами распиливали, как по деревням гарцевали, дома жгли. Учи как свидомые нацики пособляли русскому геноциду в Галичине только за то, что они русские. Учи как цветущее русское княжество Галичина в рассадник укро-нацистов превратилась. А не переводи стрелки то на Рим, то на Москву. Свою историю учи. Позорно, да?
>> Ты сама убежала из своего отечества от нещасного совка и от Рассеи > > - а я сбежала из Укроины, от оранжевого режима, кста. quoted1
Ды ты шо. Представители оранжегого режима наверное на Майдане разстреливали "Убежденных коммунистов" и ты вовремя убежала в коммунистическую Голландию. Не городь бредятину. Надо было от "фашистов" убегать в Росиию, родной Воронеж, в крайняк на Кубу или Сев.Корею., а не в проклятую натовско-капиталистическую страну.
А теперь вижу в Болгарию перебралась Ты там расскажи им правду. Они тоже фальсыфицировали историю. Болгария часть русского мира. Ее туда Святослав еще присоединил, но булгары отюркались, у них в школе тоже фальсыфицируют не расказывают как тюрки уничтожали русское населения. Болгары такие же как хозлы. Историю сфальсыфицировали и предали русский и славянский мир, вступили в НАТО и ЕС. ...только вот странно что ты там по капиталистичко-нотовских странах делаешь, уважаемая, убежденная коммунистка
> -вот и учи как бандеры детям кожу снимали, живых людей пилами распиливали,как по деревням гарцевали, дома жгли. Учи как свидомые нацики пособляли русскому геноциду в Галичине только за то, что они русские.Учи как цветущее русское княжество Галичина в рассадник укро-нацистов превратилась.А не переводи стрелки то на Рим, то на Москву. Свою историю учи. Позорно, да? quoted1
А почему надо выделять только одну сторону?Остальные в это время цветочки разводили или их действия укрепляли руССкость и не должны считаться?Считаем только те действия которые,теоретически,способствовали отрыву от России?Так это явная фальсификация.