А что пишет о России Украинская историческая энциклопедия?
РОСІЯ (від грец. Ρωσία — Русь; із 1991 офіційно — Російська Федерація або Росія, на практиці використовується також скорочення РФ; із кінця 15 ст. до 1547 — Велике князівство Московське, 1547—1721 — Російське царство, 1721—1917 — Російська імперія, 1917—18 — Російська Республіка, 1918—36 — Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, 1936—91 — Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка) — країна, розташов. в Сх. Європі та Пн. Азії. Є найбільшою за площею д-вою світу (17 млн км2). Населення становить 143 млн осіб (2012). Держ. мова на всій території країни — російська. У 23-х суб’єктах федерації поряд із російською використовуються ін. держ. мови. Столиця — м. Москва. Росія межує з 16 країнами, зокрема з Україною. Після розпаду СРСР наприкінці 1991 Рос. Федерація була визнана міжнар. співтовариством як держава-спадкоємець СРСР і зайняла його місце в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Росія входить до низки міжнар. орг-цій — Організації Об’єднаних Націй, Співдружності Незалежних Держав, Євразійського економічного співтовариства, Центрально-Азіат. співробітництва, Орг-ції договору про колективну безпеку, Шанхайської орг-ції співробітництва, Азіатсько-Тихоокеанського екон. співробітництва та ін.
Істор. ядро сучасної рос. д-ви — Волго-Окське міжріччя, де розпочалися процеси держ. консолідації території, заселеної предками етнічних росіян. Після монголо-татарської навали 1237—38 правителі пн.-сх. рус. князівств сперечалися за отримання в Золотій Орді ярлика на велике княжіння владимирське (див. Владимиро-Суздальське князівство). Із серед. 14 ст. його отримували переважно моск. князі, які виступали посередниками між удільними князями та ханом («царем») і збирачами данини. У 2-й пол. 15 ст. вони підкорили і скасували удільні князівства (окрім земель Зх. Русі, що вже ввійшли до складу Великого князівства Литовського), а скориставшись дестабілізацією і розпадом Золотої Орди, 1480 утвердили свою незалежність.
Цей час традиційно вважається в рос. історіографії початком рос. державності, коли на основі Великого князівства Московського сформувалася «Російська держава» (паралельно вживаються прикметники «российский» і «русский», терміни «Російська централізована держава», «Російська національна держава», «Російська багатонаціональна держава», «Росія»), хоча саме еллінізоване слово «Росія» (Русь) набуло вжитку щодо саме рос. земель лише в 2-й пол. 17 ст. В укр. історіографії щодо періоду до 1721 (проголошення Рос. імперії Петром I) рос. д-ву традиційно називають «Московською».
Хочу отметить эту самую "УКРАИНСКУЮ ИСТОРИОГРАФИЮ"(Прим. Петручо)
Велике князівство Московське. Моск. князівство було утворене 1263 вел. кн. київ. і владимирським Олександром Невським для свого сина Данила. Статус «великого» здобуло 1317. Найбільше територіальне зростання Моск. князівства відбулося за Івана III Васильовича (1462—1505). Саме після приєднання Новгородської боярської республіки (1477) та «стояння на річці Угра» (1480), коли хан «Великої Орди» Ахмат не наважився на битву з моск. військом, моск. д-ва ототожнюється з російською. Активне «збирання земель» великими князями привело до формування з колиш. удільних князів та місц. боярства служилої знаті, що склала еліту рос. д-ви. Сформувалися помісна система умовного землеволодіння та «прикази» (органи управління). Політ. традиції наслідували принципи управління, усталені за часів ординського панування з абсолютною владою князя; аристократичні республіки в Новгороді Великому та Пскові (нині місто в РФ) були скасовані. Уніфікації правової системи рос. земель сприяв «Судебник» 1497.
Після об’єднання рос. земель Моск. д-ва розпочала боротьбу з ВКЛ за білорус. та укр. землі, претендуючи на спадщину Київської Русі. 1485 Іван III почав використовувати титул «великий князь усієї Русі». До смерті великого князя союзником Москви проти Литви виступав Кримський ханат. 1503 Моск. д-ва здобула Чернігово-Сіверщину. В ході конфліктів з Лівонським орденом Москва переслідувала мету оволодіти портами на Балтиці, але не досягла успіху. У цей же час почала зароджуватися ідеологія Моск. д-ви, що виявлялося в епізодичному використанні князем титулів «цар» та «самодержець» (автократор), появі герба із двоглавим орлом, аналогічним візантійському, поширенні в церк. колах ідей спадковості Москви і Візантії як християн. правосл. імперій (див. Третій Рим). Впровадженню грец. політ. традицій сприяв шлюб Івана III із племінницею останнього візант. імператора Софією Палеолог.
За Василія III Івановича (1505 —33) розвивалися тенденції політ. розвитку, що набули поширення за Івана III. Привілеї боярства обмежувалися, князівська влада зміцнювалася і все більше починала спиратися на помісне дворянство. Василій III використовував титулатуру «Великий Государь Василий Божией милостью царь и господин всея Руси». Князь зміцнив контроль над Псковом та Рязанню (нині місто в РФ), продовжив протистояння з Литвою за Смоленськ (нині місто в РФ), розгорнув боротьбу з Кримом за впливи в Казанському ханаті. За правління Івана III та Василія III Велике князівство Московське перетворилося на одну із провідних потуг Сх. Європи.
Культ. розвиток Моск. д-ви цього часу характеризується поступовим виходом із занепаду і стагнації 14—15 ст., відновленням контактів із західноруським та західноєвропейським світом. Проте ці зв’язки позначилися передовсім в ідеологічній та монументальній сферах, пов’язаних із новим держ. статусом: розробкою ідеї спадковості Візантії та Москви — «Третього Риму», створенням урочистого ансамблю моск. Кремля (1470—1505) за допомогою іноз. майстрів. В ін. царинах домінували консервативні традиційні жанри церк. к-ри (житійна література, літописні своди, іконопис, систематизація соціально-реліг. уявлень («Великі Четьї-Мінеї», «Домострой» та ін.)). Осн. світоглядні суперечності втілювалися переважно в конфліктах різних угруповань Рос. правосл. церкви (йосифляни та нестяжателі).
Російське царство (у джерелах «руское царьство», «царство Руское», еллінізований варіант «Российское царство») — назва Рос. д-ви між 1547 і 1721. Зміна назви пов’язана зі зміною статусу моск. володаря: 1547 вел. кн. моск. Іван IV Грозний був помазаний на царство і прийняв титул «великий государь, Божиею милостию царь и великий князь всеа Русии, Владимирский, Московский, Новгородцкий, Псковский, Резанский, Тверский, Югорский, Пермский, Вятцкий, Болгарский и иных», наступними роками розширений: «царь Казанский, царь Астраханский, царь Сибирский», «и всеа Северныя страны повелитель». У подальшому зберігалися назви-синоніми «Московское царство», «Московское государство». У Зх. Європі паралельно вживалися дві назви: «Moscovia» та «Russia», у Центр. Європі — переважно перша.
Ідеологічно та інституціонально титул «царя» спирався в Росії на дві традиції: ханату-«царства» Золотої Орди та візант. правосл. царства (імперії). Візант. традицію обґрунтовували рос. церк. діячі — митрополит Зосима, Йосиф Волоцький та старець Філофей. Новий титул позначав зростання зовнішньополіт. амбіцій правителів Рос. д-ви, які таким чином декларували свою рівнозначність візант. імператорам та «царям»-ханам, спадкоємцям золотоординських володарів — кримському, казанському, астраханському, сибірському (друге було актуальнішим у реаліях 1-ї пол. 16 ст.). Це давало можливість більш активно втрутитися в боротьбу за давньоруську та золотоординську спадщину. Міжнародне визнання царського титулу московських великих князів не було стрімким: якщо Англія визнала його 1554, то імператор «Священної Римської імперії германської нації» Максиміліан II Габсбург — у 1574. А формулювання «всієї Русі» передовсім викликало заперечення з боку ВКЛ, а згодом — Речі Посполитої, до складу яких входили білоруські та українські землі.
У ранній період правління Іван IV за участі боярства з «Обраної ради» провів низку реформ: зокрема був виданий новий Судебник, що регулював адм. та військ. справи. 1549 вперше було скликано представницький орган — Земський собор. Проте надалі (востаннє збирався 1684), за окремими винятками, він виконував лише службово-дорадчі функції для царя і скликався для вагомішої сусп. легітимації його рішень. У міру зростання царської абсолютної влади станове представництво в рос. царстві зникало.
За Івана IV Рос. д-ва істотно розширила свої володіння. У результаті успішного походу на Казань (нині столиця Татарстану, РФ) 1552 вона здобула Середнє Поволжя, а 1556 зі здобуттям Астрахані (нині місто в РФ) — Нижнє Поволжя і вихід до Каспійського моря, що відкривало нові торг. контакти з Персією, Кавказом і Середньою Азією. У той же час різко погіршилися відносини з Османською імперією та її васалом Крим. ханатом, з якими виникли конфлікти в Дикому полі та Передкавказзі. Тривали набіги кримських татар на рос. землі.......
>>Свидомый, я не читал, что ты там накарябал, но в любом случае полагаю, что ты зря залез на форум в моём присутствие. quoted2
>Тю. Почему зря? Даже прикольно послушать, как ты будешь себя тут поставлять. Ты же ведь не читал, так о чем ты можешь тогда говорить? Алексан, я тебе просто обещал рассказать почему на Руси были короли, а не цари. quoted1
Расскажи. Только со ссылками на первоисточники. И готовь сразу ящик коньяка.
А вот то,что в науке истории называется ДОКАЗАТЕЛЬНОЙ БАЗОЙ! Хе-хе!
Штемпели монет и монеты времен Великого Князя Василия Ивановича (годы великого княжения 1505−1533 гг.)
Московский, Тверской и Новгородский монетные дворы Л.с. Всадник с высоко поднятой саблей, скачущих вправо; под конем буква: круговая надпись: КNZЬ ВЕЛIKI ВАСIЛII IBANOBIЧЬ; Между началом и концом круговой надписи находится знак, напоминающий букву; вокруг точечный ободок (тот же штемпель л.с., что и у предыдущей монеты). О.с. Четырехстрочная надпись: ОСП / ОДАРЬ / ВСЕАР / УСИ; вокруг точечный ободок.
Псковский монетный двор (с 1510 г.) Л.с. Всадник с саблей, вправо; под конем буквы: ICA; круговая надпись: ACIЛIБЖЬЕЮМЛСТЬЮЦРЬВСЕАРУС О.с. Четырехстрочная надпись: ДЕН / ЬГАПС / КОВЪС / КАА
Штемпели монет и монеты времен Великого Князя Ивана Васильевича (годы великого княжения 1462−1505 гг.))
Корабельник. Золотая монета времен Великого Князя Ивана Васильевича (годы великого княжения 1462−1505 гг.) Л.с.Сложный орнамент в виде равноконечного креста, лучи которого оканчиваются стилизованными лилиями и птицами. Между лучами креста изображены единороги, над которыми расположены короны. В средокрестии четырехлучевая звезда, в центре которой помещена перевернутая латинская n. Крест обрамляет двойной фигурный ободок. Вокруг между двумя точечными ободками надпись, начало и конец которой разделены крестиком: КОРАБЕЛЬНИК КНZА ВЕЛIКАГО ИВАНА ВАСШЛЬЕВIЧА ВСЕА РУСI И ЕГО (некоторые буквы надписи переданы в виде лигатур)
Если захочешь ещё ты только напиши мне!Я уж постараюсь!
> > интересно.....а вдруг мы вообще все герундий. не, лучше деепричастие. quoted1
Вы просто холопы.Не вам решать кто вы.
Кох Альфред Вчера в 10:01 · Уважаемый Владимир Владимирович! Позвольте обратиться к вам с советом. Не поймите меня превратно: исключительно из симпатии к Вам и Вашим безсмертным свершениям во благо Великой России и Великаго Русскаго Народа решился я, кургузый, советовать Вам. Мой совет прост: Вы должны понять, что народишко у нас - дерьмо, пустоцвет и не чета Вам. Вы, во имя Великаго Русскаго Народа и его Великой Гиштории решаетесь на Великие свершения. Для этого Вы, мощным мозгом своим, придумываете хитрые и изящные многоходовочки, тончащие комбинации и различные трансплантации и оберрации. Но народишко не в состоянии ни понять величия замысла, ни даже исполнить все точно как вы велели. И получается не Великая Гиштория Великаго Русскаго Народа, а - кляуза и конфуз. Вот однажды вы решили взорвать дома заселенным черным русским народишком и свалить все на чеченов. Ну, чтобы Великай Русскай Народ выбрал Вас своим Президентом, Императором и Суперинтендантом всех его сокровищ, видимых и невидимых. Величайший замысел, перед которым меркнет Полтавская Баталия Петра Великого. Послали вы своих слуг недостойных исполнить Великий Замысел. А один из них в Рязани попался в руки околоточному надзирателю и тот его в кутузку посадил. Пришлось вмешиваться, придумывать какие-то учения... Короче некрасиво получилось. Народишко-то паскудный все сразу и раскусил. Сделал вид, что поверил в учения, а морда-то хитрая... Вы, Владимир Владимирович, поверьте мне, старику: народишко у нас поганый, дальше некуда. Я его изверга ой как знаю. Не верьте ему ни слова. Ведь вруны каких поискать. Скажешь ему: "Веришь, скотина, что учения были?" Он глаза выпучит и заорет: "Истинный крест - верю! Вот провалится мне на этом месте, если это были не учения!" А по глазам вижу: ни черта он не верит. Ни в Бога ни в черта не верит, так как же он в учения поверит? В тот момент выбрать-то Вас выбрали, а изящества - нет. А без изящества нет Славы Великой и благолепия... И до сих пор нет, да выползут опять разговоры: это мол сам Наш Герой нас взрывал. Ну, чтобы мы его, понятное дело, выбрали. Ну а мы, нешто без понятия? Мы и выбрали... Вот как понять этих мерзавцев? Так что вы с ними поосторожнее, Владимир Владимирович... Народ у нас шаткий, непредсказуемый... Сегодня выбирает за то, что ты их взрываешь, а завтра за подаренный ему с царского стола калач сдобный - удавит. Сучье семя, а не народ. Или вот придумали вы отравить беглого подполковника Литвиненко полонием. Он к англичанам убежал и правду про Вас рассказывал. Как же его не убить-то? Мда... Прекрасная мысль! Даже Невтон, что в энтом Лондоне отирался, и то бы не придумал лучше: травишь супостата, а через короткое время от яда и следа нет. Но Ваши незадачливые посланцы все напутали, загадили весь Лондон этим полонием и теперь все знают, что это Вы их послали убить Литвиненко. Да заодно столько всего повылезало: и про торговлю наркотиками и про все остальное... Опять исполнители подвели. Не хватило умения и навыков. Недостойны они оказались Вашего Великаго Замысла. Тупые-с... Или вот послали Вы своих агентов убить Зелимхана Яндарбиева. Они убить-то - убили, а полиция их - поймала. И в тюрьму посадила. Вы, от щедрой Души своей, пожалели этих недоумков, и выкупили их из тюрьмы. А толку-то: опять как-то неизящно получилось! Опять все знают, что это Вы... Криворукие агенты опять недотянули, планка Вашего замысла оказалась высока для них... Много можно таких примеров приводить... Да вот хоть последний: про малазийский Боинг. Послали Вы их сбить Буком один самолет, а эти криворукие чады Ваши взяли - и сбили другой. Скандал... Конфуз... Чего теперь делать? Я нисколько не сомневаюсь, что Вы, Владимир Владимирович, с Великим Умом Вашим, чего-нибудь да придумаете как выкрутиться из этого щекотливого положения. Скажете, например, что ракету украли из воинской части или еще чего-нибудь. Вам поверят - не сомневайтесь. Голланцы, которые ведут расследование, сами не хотят знать всей правды. Им она ни к чему. Подлые люди: они лишь компенсацию хотят. А что Вы им наврете - их мало волнует. Но на будущее, умоляю Вас! Послушайте раба недостойного: смирите гордыню: уменьшите Величие Замыслов Ваших. А самое главное - поменьше изящества! Нет таких исполнителей, которые могут сыграть по написанным Вами нотам. Недостоин народишко Великаго Вождя Своего и его Великих Замыслов! Засим, прощайте, Недостойный раб ваш - Аноним.